Реалістичний і сповнений подробиць спогад про Катажину викликав також інші асоціації. Помешкання в будинку на розі вулиць Святого Щепана і На Рибнічку, що його Рейневан ділив із Самсоном Медком, мало господиню, пані Блажену Поспіхалову, вдову, багату на принади жінку з гарними блакитними очима. Ці очі кілька разів зупинялися на Рейневанові настільки промовисто, що він міг підозрювати її милість Блажену в охоті на те, що Шарлей зазвичай розлого окреслював як “ґрунтоване виключно на пожаданні поєднання, яке не є плодом санкціонованого Церквою союзу”. Решта світу окреслювала цю річ значно коротше — і значно крутішими словами. А гусити ставилися до речей, які так круто окреслювалися, з великою суворістю. Зазвичай, щоправда, вони робили це радше напоказ, але ж ніколи не було наперед відомо, з чого і кого вони захочуть зробити показуху. Так що хоча Рейневан і розумів погляди її милості Блажени, проте вдавав, ніби не розуміє. Частково зі страху накликати на себе клопоти, а частково — і навіть більшою мірою — з бажання зберегти вірність своїй коханій Ніколетті.
Із задуми його вирвало відчайдушне нявчання, з темного провулка праворуч вискочив і погнався вулицею величезний рудий котяра. Рейневан негайно додав ходи. Кота могли, звичайно, сполохати Флютикові шпики. Але це могли бути й звичайні грабіжники, які чатували на самотнього перехожого. Смеркало, ставало безлюдно, а коли ставало темно і безлюдно, вулички Нового Міста вже не були безпечними. А надто тепер, коли більшість міської сторожі мобілізували до армії Прокопа, одинокому перехожому не належало швендяти по Новому місті.
Тому Рейневан вирішив не бути одиноким. За кільканадцять кроків перед ним ішли двоє пражан, Щоб їх наздогнати, йому довелося неабияк постаратися, вони йшли швидко, а почувши звук його кроків, явно додали ходи. І раптом звернули в провулок. Він увійшов туди за ними.
— Гей, браття! Не бійтеся! Я хотів тільки…
Чоловіки обернулися. В одного біля самого носа був налитий гноєм шанкр. А в руці — ніж, звичайний різницький ніж. Другий, нижчий, був озброєний тесаком з вигнутою у вигляді літери S гардою. Жоден із них не був Флютиковим шпиком.
Третій, той, який ішов за ним і який наполохав кота, сивуватий, теж ним не був. Він тримав дагу[43], тонку й гостру як голка.
Рейневан відступив, притиснувся спиною до муру. Протягнув у бік розбійників свою лікарську торбу.
— Панове… — промимрив він, дзвонячи зубами. — Браття… Беріть… У мене нічого більше нема… По… Пош… Пошкодуйте… Не вбивайте…
Пики розбійників, досі суворі й напружені, розслабилися, розповзлися, розпливлися в презирливі гримаси. В очах, до цієї миті холодних і насторожених, з’явилася презирлива жорстокість. Вони наблизилися, піднімаючи зброю, до легкої і гідної зневаги жертви.
А Рейневан перейшов до другої фази. Після психологічної прелюдії а-ля Шарлей настав час застосувати інші методи. Вивчені в інших учителів.
Перший тип анітрохи не сподівався ні нападу, ні того, що дістане лікарською торбою точнісінько у шанкруватого носа. Другий похитнувся від копняка в гомілку. Третій, кремезний, здивувався, коли його тесак розрізав повітря, а сам він гепнувся на купу сміття, перечепившись через уміло поставлену підніжку. Побачивши, що решта наскакує на нього, Рейневан кинув торбу, блискавично витягнув з-за пояса стилет. Пірнув під руку з ножем, застосував важіль на зап’ясток і лікоть, точнісінько так, як наказував “Das Fechtbuch” пера Ганса Талхоффера {2}. Штовхнув одного противника на другого, відскочив, атакував з флангу фінтом, що його рекомендував у таких ситуаціях “Flos duellatorum” авторства Фіорі да Чівідале, том, присвячений бою на ножах, розділ перший. Коли бандюк рефлекторно високо парирував, Рейневан коротко вколов його в стегно — згідно з розділом другим цього самого підручника. Бандюк завив, упав на коліно. Рейневан відскочив, на льоту копнув того, який піднімався з купи сміття, знову відскочив від удару, прикинувся, що спіткнувся, що втрачає рівновагу. Сивуватий грабіжник з дагою явно не читав класиків і не чув про фінти, бо кинувся в раптовий і безладний випад, цілячись у Рейневана, як чапля дзьобом. Рейневан спокійно підбив його плече, перекрутив руку, схопив, як учив “Das Fechtbuch”, за плече, заблокував, припер до муру. Прагнучи звільнитися, бандит завдав лівим кулаком раптового удару — і попав прямісінько на вістря стилета, поставленого згідно з вказівками “Flos duellatorum”. Вузький клинок ввійшов глибоко, Рейневан чув, як хрустять і кришаться кістки зап’ястя. Розбійник тонко закричав, гримнувся на коліна, притискаючи до живота долоню, з якої струменіла кров.