Третій нападник, кремезний, ішов на нього швидко, рубав навхрест тесаком, навскіс, вліво-вправо, дуже небезпечно. Рейневан відступав, парируючи й ухиляючись, й очікував на якийсь хрестоматійний розклад або позицію. Але ні майстер Талхоффер, ні месер Чівідале цього дня йому вже не пригодилися. З-за спини розбійника з тесаком раптом виринуло щось дуже сіре, у сірому каптурі, сірій куртці та сірих гачах. Свиснула виточена зі світлого дерева палка, глухим стукотом повідомляючи про енергійний контакт із потилицею. Сірий був просто блискавичний. Перш ніж розбійник упав, сірий устиг лупнути його ще раз. У провулок зайшов Флютик і кілька його агентів.
— Ну то що? — запитав він. — Ти далі вважаєш, що нема причин за тобою стежити?
Рейневан дихав глибоко, відкритим ротом хапав повітря. Адреналін почав кипіти в ньому аж тепер. В очах потемніло так, що йому довелося спертися об стіну.
Флютик підійшов, роздивився, нахилившись, розбійника з пробитою рукою. Той стогнав. Швидкими рухами Флютик імітував застосований Рейневаном німецький блок та італійський контрудар.
— Ну-ну, — покрутив головою з повагою і недовірою водночас. — Вправно зроблено, вправно. Хто би міг припустити, що ти довправляєшся аж до такої майстерності? Я знав, що ти ходиш до вчителя фехтування. Але в нього є дві доньки. Тож я припускав, що ти вправляєшся з котроюсь із них. Або ж з обома.
Він дав знак, щоб розбійника, який хлипав і стікав кров’ю, зв’язали. Пошукав очима того, що був уколотий у стегно, але він, як з’ясувалося, потайки змився. Наказав підняти того, якого було ударено палкою. Він усе ще був приголомшений, пускав слину і ніяк не міг зосередити погляд, його очі непереборно косили й весь час норовили втекти кудись углиб черепа.
— Хто вас найняв?
Грабіжник звів очі докупи й хотів сплюнути. Це йому не вдалося. Флютик кивнув, грабіжник дістав палицею по нирках. Коли із сичанням втягнув повітря, дістав удруге. Флютик недбало махнув рукою, дав знати, щоб його забрали.
— Скажеш, — сказав він на прощання. — Усе скажеш. У мене ще не було такого, щоби мовчав.
— Запитувати, — Флютик обернувся до Рейневана, який усе ще спирався об стіну, — чи ти про щось здогадуєшся, було б образою твого інтелекту. Тому я запитаю. Ти здогадуєшся, чия це робота?
Рейневан кивнув головою. Флютик теж кивнув, схвально.
— Зарізяки скажуть. У мене ще не було такого, щоби мовчав. У мене врешті-решт заговорив навіть Мартінек Локвіс, а це був стійкий і завзятий курдупель, ідейний, справжній мученик за справу. Лотри, найняті за пару дореволюційних грошів, виспівають усе від самого тільки вигляду інструментів. Але я однаково накажу їх припікати. З чистої симпатії до тебе, їхньої недійшлої жертви. Не дякуй.
Рейневан не подякував.
— З чистої симпатії, - продовжив Флютик, — я зроблю для тебе ще щось. Дозволю тобі особисто, власною рукою помститися за брата. Так-так, ти добре чуєш. Не дякуй.
Рейневан не подякував і цього разу. Зрештою, слова Флютика ще не повністю доходили до нього.
— Через якийсь час до тебе з’явиться моя людина. Вона скаже тобі піти на Ринок, у будинок “Під Золотим Коником”, той, у якому ми сьогодні розмовляли. Прийдеш туди негайно. І візьми з собою арбалет. Запам’ятаєш? Добре. Бувай.
— Бувай, Неплах.
Далі обійшлося без сенсацій. Було вже темно, коли Рейневан добрався на ріг Щепана і На Рибнічку, до будинку з кімнаткою на другому поверсі, яку він разом із Самсоном Медком винаймав у пані Блажени Поспіхалової. Усього лише тридцятирічної вдови за Поспіхалом, requiescat in pace[44] і Бог з ним, ким би він не був, що би не робив, як би не жив і від чого би не помер.
Він обережно відкрив хвіртку до садка, увійшов у сіни, в яких було темно, хоч в око стрель. Доклав старань, щоб двері не скрипіли, а сходинки старих сходів не тріщали. Він завжди допильновував цього, повертаючись після смерку. Не хотів будити пані Блажену. До того ж він злегка побоювався наслідків, що їх могло би мати зіткнення з пані Блаженою, якби таке сталося потемки.
Сходинка, всупереч його старанням, зрадливо затріщала. Відчинилися двері, повіяло ларендогрою, рум’янами, вином, воском, повидлами, старим деревом, свіжовипраною білизною. Рейневан відчув, як його шию охоплює пухка рука, а пара пухких перс притискає його до поручнів сходів.