— Треба вам буде, — несподівано озвався єврей, — до цього випробування таки привикнути… Ай, я вам кажу, що то тільки спочатку трудно. З часом привикається.
Якийсь час панувала тиша. Її порушив лицар.
— Повертаючись, — сказав він, — до князя Людвіга. Що правда, те правда — не по-лицарськи вчинив, видавши Бжег на милість і немилість гуситам. Не по-лицарськи і не по-князівськи. Але…
— Але не лише він — ви це хотіли сказати? — перебив зі злою міною мірошник. — Ваша правда! Бо й інші спину ворогові показували, честь плямуючи. Де ж ти, о, де ж ти, князю побожний Генрику, що радший був полягти, ніж полишити поле!
— Я хотів сказати, — злегка запнувся лицар, що гусити силу чого зрадою доп’яли. Зрадою і пропагандою. Розпускали неправдиві чутки, сіяли паніку…
— А з чого вона, ця зрада? — раптом поставив запитання монах-мінорит. — Чому її зерно так швидко проростає й буйно цвіте, чому на неї такий урожай? Вельможі та лицарі без бою здають фортеці та замки, переходять на бік ворога. Мужики тягнуться до гуситів, служать їм провідниками, показують і видають на смерть ксьондзів, мало того, самі нападають на монастирі, грабують костели. Не бракує апостатів і серед духовних осіб. І нема, нема такого князя, котрий би, як Генрик Побожний, pro defensione christiane fidei[266] був готовий загинути. Чому воно так, варто замислитися? З чого це береться?
— Може, з того, — озвався басом один із селян, могутній хлопи-ще з буйною чуприною, — Може, з того, що не з сарацинами, не з турками битися довелося, і не з отими тартарами, котрі на шльонську землю за наших прадідів напали. Тамті, кажуть, були чорні, червоноокі, вогнем з пельки зяяли, диявольські знаки несли, чари наводили й пекельними смородами наших душили. Вмент можна було вгадати, чия сила їх вела. А теперки? Над чеським військом дароносиці, на щитах облатка й богобійні слова. На марші Богу співають, перед боєм на колінах моляться, причастя приймають. Божими воїнами себе називають. То, може… Може…
— Може, Бог на їхньому боці? — з кривою усмішкою закінчив чернець.
“Ще рік тому, — подумала Дзержка серед мертвої тиші, - ще рік тому ніхто б навіть подумати нічого такого не наважився, не те що сказати. Змінюється світ, зовсім іншим стає. Але чого воно так, що світ завжди має змінюватися серед різні та пожеж? Завжди, ніби Поппея в молоці, мусить задля оновлення купатися в крові?”
— Я починаю, — оголосив Шарлей, який сидів на сходах вівтаря. — Я починаю активніше підтримувати вчення Гуса, Вікліфа, Пейна та решти гуситських ідеологів. Костели таки справді слід перетворювати… Ну, може не зразу на стайні, як бжегську колегіату, але на нічліжки. Погляньте-но лише, як тут затишно. На голову не капає, не тягне, бліх кіт наплакав… Так, Рейнмаре. Щодо костелів, то я переходжу на твою релігію, розпочинаю послушництво. Можеш розглядати мене як кандидата в члени.
Рейневан покрутив головою, докидаючи дров до вогнища, яке вони разом з Беренгаром Таулером розпалили посеред головного нефу. Самсон зітхнув. Він сидів неподалік, читаючи при свічнику книгу, яку вигріб з накиданої під амвоном купи. Коли костел грабували, на книги ніхто не поласився. Адже користі з них жодної.
— У костелі сама вигода, — Дроссельбарт виламав з галереї в пресвітерії ще одну дошку. — Дров на вогонь не бракує. Можна палити хоч до літа.
- І їсти є що, — додав Бісклавре, який рвав зубами знайдену в ризниці суху, як тріска, ковбасу. — Правда, виходить, що кажуть: qui altari servit, ex altari vivit[267].
- І посудина завжди якась знайдеться для пиття, — Жехорс підняв наповнену трофейним вином літургійну чашу. — Щоб не хлебтати з бочки, як пес… І почитати собі можна… Правда, Сам-соне? Самсоне!
— Слухаю? — підняв голову велет. — Ах, так… Ви не повірите, в оцьому-от латинському творі я знайшов речення по-польськи. А твір походить з 1231 року, з часів Генрика Бородатого. Прошу, на титульній сторінці дата: Anno verum ССХХХІ, а знизу написано як бик: benefactor noster Henricus Cum Barba Dei gratia dux Slesie, Cracouie et Poloniae[268]…
- І як звучить, — зацікавився Дроссельбарт, — це польське речення?
— Pomny myla pani, — прочитав Самсон Медок, — naszy mylowani, wyerne serdce boley przydaci co letom kwyetu bywaci.
- Ідіотизм.
— Правда.
- І рима до дупи.
— Теж правда.
З боку притвору долетіли й рознеслися луною кроки, брязкіт, стукіт, гамір збуджених голосів. Пітьму осяяли смолоскипи й лучини, в їх світлі можна було впізнати тих, хто ввійшли до костелу. Шарлей вилаявся. Їх відвідав, як виявилося, Пешек Крейчірж, проповідник Сиріток, один із підлеглих Прокупека. За Крейчіржем ішли кілька озброєних підлітків. Шарлей вилаявся ще раз.
266
Для захисту християнської віри (лат.). З Томи Аквінського (“qui altari servit de altari vivat” — “Читаючи лист св. Павла до гебреїв”, розділ VII).
268
Наш доброчинець Генріх Бородатий, Божою милістю князь Сілезії, Кракова і Польщі (лат.).