Але, наскільки я знаю життя, португальців це не стримає. Позаяк navigare necesse est[10], а за горизонтом є острови та землі, які треба відкрити. Треба нанести на мапи далеку Тапробану, описати в ротейруш шлях до таємничого Сіпангу, позначити на порто ланах Insole fortunate, Щасливі острови[11]. Треба плисти далі, шляхом святого Брендана[12], шляхом мрій, до Hy Brasil[13], до невідомого. Для того, щоби невідоме зробити відомим та пізнаним.
І так ото — quod erat demonstrandum[14] — маліє нам і скорочується світ, бо ще трохи — і все буде на мапах, на портоланах і в ротейруш. І зненацька довсюди зробиться близько.
Маліє нам світ й убожіє на ще одне — на легенди. Чим далі запливають португальські каравели, чим більше островів відкритих і названих, тим легенд стає менше. Раз у раз котрась розвіюється як дим. Щоразу ми убожіємо ще на одну мрію. А коли вмирає мрія, темінь заповнює осиротіле після неї місце. У теміні ж, а надто якщо до того ще й розум засне, тут-таки прокидаються потвори. Що-що? Хтось уже це сказав? Пане добрий! А хіба є щось таке, чого вже хтось колись не сказав?[15]
Ох, як мені в горлі пересохло… Чи пивом, питаєте, не погребую? Напевне ні.
Що кажете, побожний брате від святого Домініка? Ага, що час перестати балакати не до речі й повернутися до оповіді? До Рейневана, Шарлея, Самсона та інших? Ваша рація, брате. Час. Тож я і повертаюся.
Рік настав Божий 1427. Пам’ятаєте, що він приніс? Аякже. Де ж би таке забути. Але я нагадаю.
Тієї весни, десь у березні, а мабуть, що ще до Великодня, видав папа Мартін V буллу “Salvatoris omnium”, у якій проголосив необхідність чергового хрестового походу проти чехів-єретиків. На місце Джордано Орсіні, який був уже в літах і ганебно бездарний, призначив папа Мартін кардиналом і легатом a latere[16] Генріха Бофорта, єпископа Вінчестерського, кровного брата короля Англії. Бофорт дуже активно взявся до справи. Незабаром було ухвалено хрестовий похід, який мав покарати мечем і вогнем гуситських апостатів[17]. Похід старанно готували, гроші, річ на війні першорядну, дбайливо збирали. Цього разу, диво з див, ніхто цієї грошви не розікрав. Одні хроністи вважають, що хрестоносці стали поряднішими. Інші — що грошей просто-напросто краще пильнували.
Головнокомандувачем хрестового походу франкфуртський сейм назвав Отто фон Цігенгайна, архієпископа Трірського. Закликали, кого вдалося, до зброї і під знаки хреста. І ось стали напоготові армії. Прийшов із військом Фрідріх Гогенцоллерн Старший, курфюст бранденбурзький. Стала до зброї Баварія під князем Генріхом Багатим, став фальцграф Иоганн з Ноймаркта та його брат, фальц-граф Отто з Мосбаха. Прибув на збірний пункт малолітній Фрідріх Веттін, син зваленого неміччю Фрідріха Войовничого, курфюрста Саксонії. Прибули, кожен із сильним гуфом, Рабан фон Гельмштет, єпископ Шпеєра, Анцельм фон Неннінген, єпископ Аугсбурга, Фрідріх фон Ауфзесс, єпископ Бамберга. Йоганн фон Брун, єпископ Вюрцбурга. Депольт де Ружмон, архієпископ Безансона. Прибули збройні зі Швабії, Гесії, Тюрінгії, з північних міст Ганзи.
Хрестовий похід вирушив на початку липня, через тиждень після Петра й Павла[18], перейшов кордон і посунув углиб Чехії, позначаючи свій шлях трупами й згарищами. У середу перед днем святого Якова[19] хрестоносці, посилені загонами чеського католицького ландфриду, стали під Стршибором, в якому сидів гуситський пан Пршибік де Кленове, і взяли в облогу град, з тяжких бомбард дуже дошкульно його обстрілюючи. Однак пан Пршибік тримався мужньо і здаватися не думав. Облога тривала, час минав. Нетерпеливився бранденбурзький курфюрст Фрідріх, кричав, що це ж хрестовий похід, радив негайно йти далі, атакувати Прагу. Прага, волав він, це caput regni[20], хто має Прагу, той має Чехію…
Гарячим, жарким було літо 1427 року.
А що, питаєте, на це Божі воїни? Що Прага, питаєте?
12
Святий Брендан — покровитель Ірландії, визнаний ірландський мореплавець VI століття, саги про два його плавання були в середньовіччі не менш популярні, ніж легенди про лицарів Круглого столу.
13
Hy Brasil (з кельтського breas-ail, hy-breasail) — міфічні острови щасливих (благословенних).
15
“Сон розуму породжує чудовиськ” — назва офорта Франсіско Гойї із серії “Капричіо”, датованого 1799 роком. Але не виключено, що хтось сказав був це до нього.
16
Легат “a latere” — легат (папський посол) “з ближнього оточення”, якого папа призначає для окремих надзвичайних місій.