— Певно, — пробурмотів до Самсона Рейневан, — і наш Шарлей там був. І своє витворяв.
— Мабуть, так, — зівнув велетень, пошкрябуючи нігтями шрам на голові. — Не думаю, що він би подався до Константинополя без нас.
У переддень святого Якова[297] абатиса викликала Рейневана до себе вдруге.
Цього разу вона читала “Книгу божественної втіхи” Майстра Екхарта[298], красиве й багате видання.
— Ти в костелі давно не був, — зауважила вона, дивлячись з-над окулярів. — Зазирнув би коли, постояв би навколішках перед вівтарем. Подумав би про те та се. Обдумав би те та се…
Ах, правда, — вона підвела голову, не дочекавшись відповіді. — Тобі бракує часу. Ви зайняті, ти і Ютта, дуже зайняті. Що ж, я вас розумію і не засуджую. Я не завжди була черницею. У молодості, соромно зізнатися, я також, бувало, активно віддавала честь Пріапові й Астарті. І не раз мені здавалося, що я ближча до Бога в обіймах мужчини, ніж у храмі. Я помилялася. Однак це не заважає мені розуміти тих, хто ще мусить почекати, щоби зрозуміти цю помилку.
— Ми дали тобі, - продовжила вона, помовчавши, — притулок та опіку. Що нами керувало не тільки милосердя, ти вже напевне збагнув. А також що наша симпатія до тебе викликана не тільки прихильністю і пристрастю, які почуває до тебе люба нам Ютта Апольдівна. Були й інші причини. Час про них порозмовляти.
— Твоє пильне око, — говорила далі абатиса, — неодмінно вже відкрило, що цей монастир дещо відрізняється від інших монастирів. І це, мусиш знати, аж ніяк не єдиний такий монастир. Не тільки ви, утраквісти, зауважуєте необхідність реформування Церкви, не тільки ви до реформування прагнете. І хоч іноді вам здається, що ви у своїх прагненнях крайні, це неправда. Є й такі, хто хоче значно глибших змін. Значно глибших.
— Тобі, гадаю, знайомі, - тягнула вона, — тези братів з ордену Франциска, які черпали з криниці великої й таємної мудрості, тієї самої, яку осягнув натхненний святою думкою та волею Йоахим Флорський? Нагадаю: на три Віки поділений наш світ і на три Заповіти. Вік і Заповіт Отця, який тривав від Адама до Христа, був законом суворої справедливості та насилля. Другий, Вік і Заповіт Сина, що почався зі Спасителем, був законом милості та мудрості. Третій Вік настав, коли великий святий з Ассізі розпочав свою працю, і є віком Духа Святого, Заповіт якого є законом любові та милосердя. І пануватиме Дух Святий до кінця світу.
— Сила Духа Святого, говорить натхненний Майстер Екхарт {50}, - абатиса поклала руку на розкриту книгу, — воістину пориває те, що найчистіше, найніжніше, найпіднесеніше, пориває іскру душі й підіймає її до самісіньких вершин у горінні та в любові. Це так, як відбувається з деревом: сила сонця бере те, що є в корені дерева найчистішим та найніжнішим, і підіймає аж до віття, на якому воно стає цвітом. Точнісінько так само іскра душі піднімається до світла, возноситься до свого прапочатку. І досягає абсолютної єдності з Богом. Тож бачиш, юначе, що настання Віку Духа робить непотрібним і зайвим посередництво Церкви та священиків, позаяк уся спільнота вірних охоплена безпосереднім світлом Духа, через Духа з Богом поєднується й ототожнюється. Без посередників. Посередники непотрібні. А надто — грішні та фальшиві посередники.
— Таки справді, - наважився він, кашлянувши. — Схожі в нас, здається мені, погляди та цілі. Достоту те саме говорили-бо Ян Гус та Ієронім, а до них Вікліф…
— Те саме, — перебила вона, — говорив і говорить Петер Хелчицький. То чого ж ви до його слів не дослухаєтеся? Коли він повчає, що на насильство не можна відповідати насильством? Що війна ніколи не закінчується перемогою, а плодить наступну війну, що нічого, крім ще однієї війни, війна принести не може? Петер Хелчицький знав і любив Гуса, але з ґвалтівниками і вбивцями йому було не по дорозі. Йому було не по дорозі з людьми, які звертають обличчя до Бога, стаючи на коліна на встеленому трупами побоїщі. Які творять хресне знамення руками, по лікті заляпаними в крові.
— На гори, — продовжила вона, перш ніж він встиг заперечити, — ви пішли у Великдень 1419 року. На Таборі, на Оребі, на Ба-ранеку, на Сіоні, на Оливній горі ви творили братерську спільноту Дітей Божих, напоєних Духом Святим і любов’ю до ближнього. Отоді ви були справжніми Божими воїнами, бо мали чисті душі та серця, бо палко несли слово Боже і проголошували Божу любов. Але це тривало п’ятнадцять тижнів, хлопче, якихось п’ятнадцять тижнів. Уже в день святого Абдона, тридцятого липня, ви скидали людей з вікон на списи, убивали по вулицях, по костелах і в їхніх домах, чинили насильство та різню. Замість любові до ближнього ви почали проголошувати апокаліпсис. І назва “Божі воїни” вам уже не підходить. Бо те, що ви чините, тішить радше диявола. Сходами з мертвих тіл не піднімаються до Царства Небесного. Ними спускаються до пекла.
298
Майстер Екхарт (Йоган Екхарт, бл. 1260 — 1327) — німецький містик, домініканець, близький до пантеїзму, у 1329році багато його тез проголошено єретичними.