— Ти також можеш загинути, — перебила вона його. — На війні ти міг полягти. Ти теж ризикував.
— Так, але не заради…
— Примх, так? Ну ж бо, вимов це слово. Примхи. Жіночі примхи?
— Я зовсім не хотів…
— Хотів.
Вони мовчали. За вікном була серпнева ніч. І цвіркуни.
— Ютто.
— Я слухаю тебе, Рейнмаре.
— Давай виїдемо. Я кохаю тебе. Ми кохаємо одне одного. А любов… Знайдімо Царство Боже в собі. У собі самих.
— Я повинна тобі вірити? Що ти відмовишся…
— Повір.
— Ти пропонуєш мені багато, — сказала вона після тривалої паузи. — Я це ціную. І за це ще більше тебе кохаю. Але якщо ми зречемося ідеалів… Якщо ти відмовишся від своїх, а я — від своїх… Я не можу відігнати від себе думку, що це було б, як…
— Як що?
— Як endura. Без надії на consolamentum[302].
— Ти говориш, як катарка.
— Монсегюр триває, - шепнула вона, тримаючи вуста біля самого його вуха. — Грааля досі не знайдено.
Вона торкнулася його, торкнулася — і вразила ніжними, але пронизливими пестощами. Коли піднімалася на коліна, її очі горіли в пітьмі. Коли схилялася над ним, була повільно ніжна, немов хвиля, яка гладить пісок пляжу. Її подих був гарячий, гарячіший, ніж її губи. “Самсон мав рацію, — встиг подумати він, перш ніж насолода позбавила його здатності мислити. — Самсон мав рацію. Це місце — це моя Огігія. А вона — моя Каліпсо”.
— Монсегюр триває, - минуло декілька митей, перш ніж він почув її голосний шепіт. — І вистоїть. Не здасться і не буде захоплене ніколи.
Серпень 1428 року був жаркий, просто-таки нестерпна спека тривала аж до середини місяця, до дня Вознесення Марії, який у народі називають святом Матері Божої Трав’яної. Вересень також був дуже теплий. Погода почала трохи псуватися аж після Матвія. Двадцять третього вересня пройшли дощі.
А двадцять четвертого повернулися старі знайомі.
Перший сигнал про повернення старих знайомих передали — за посередництвом безвідмовного монастирського городника — плітки, спершу невиразні та не дуже докладні, але з часом дедалі конкретніші. Так, на ринку в Бжегу хтось розкидав листівки, які зображували цапоголового страхопуда в папській тіарі на рогатій голові. Через кілька днів подібні за стилем картинки з’явилися у Вйонзові і Стшеліні — на них була намальована свиня, вдягнена в митру, а щоб не залишалося жодних сумнівів, був підпис: “Conradus episcopus sum”[303].
Через кілька тижнів дійшли чутки про серйозніші справи. Невідомі винуватці — плітка розмножила їх аж до двадцяти — напали й закололи стилетами на вроцлавському гостинці пана Руперта фон Зейдліца, заступника шефа свидницької контррозвідки, який уславився жорстокими переслідуваннями людей, запідозрених у симпатіях до гуситів. Від удару ножа загинув у Гродкуві ратушний писар, який вихвалявся тим, що доніс більш ніж на сотню людей. У Собутці стріла з арбалета дістала — на амвоні — пробоща костелу Святої Анни, особливо заповзятого на занадто вільнодумних парафіян.
У п’ятницю після Матвія, двадцять четвертого вересня, — ще перш ніж до монастиря дійшла чутка про солтиса, заколотого стилетами у зовсім близенько розташованому Пшеворні, - у Білому Костелі з’явилися Бісклавре і Жехорс. За ворота їх, зрозуміло, не впустили, вони чекали на Рейневана у грангії біля монастиря. Біля криниці. Жехорс заполіскував у ночвах кров із рукавів куртки. Білувальник, не криючись, мив липку від крові наваху.
— Кінець твоєму неробству, коханий брате Рейнемаре, — Жехорс витиснув випраний рукав. — Робота чекає.
— Така? — Рейневан показав на криваву піну, що стікала з ночов.
Бісклавре пирснув.
— Я теж тебе кохаю, — закепкував він. — Я також скучив і тішуся, що бачу тебе в доброму здоров’ї. Хоч нібито трохи схудлого. Це ти через піст так схуд? Через монастирські харчі? Чи через інтенсивні заняття любощами?
— Заховай, холера ясна, цього ножа.
— А що? Не подобається? Ображає твої почуття? Змінив тебе цей монастир, я бачу. Півроку тому, у Желязні під Клодзьком, ти на моїх очах голими руками затовк людину до смерті. Через особисту помсту, заради приватної відплати. А на нас, які борються за справу, ти смієш дивитися зверхньо? Смієш по-панськи вернути носа?
— Заховай ножа, я сказав. Чому ви приїхали?
— Здогадайся, — Жехорс склав руки на грудях. — А коли здогадаєшся, бери ноги в руки й ходи. Ми ж казали — є робота. Фогельзанг контратакує, а ти все ще Фогельзанг, тебе ніхто з Фогельзангу не виключив і від обов’язків не звільнив. Прокоп і Неплах видали накази. Вони стосуються також і тебе. Ти знаєш, що загрожує за невиконання?
302
Consolamentum (лат. втіха) — єдине таїнство в катарів, прийняття Святого Духа. Endura — самогубство через голодну смерть, яке вчиняли ті катари, які боялися згрішити після прийняття Consolamentum.