— Quare insidiaris animae meae?[54] — пробурмотів він. — Чому ти чигаєш на мене, Сауле?
— Я демаскувався, тож ти також мусиш, — вишкірився чарівник. — Ну ж бо, обережна ворожко з Ен-Дора. Не бійся. Non veniet tibi quincquam mali[55].
Вони промовили заклинання разом, в унісон, і силою потужної колективної магії перев’язали і закрили всі судини.
- І оцей-от doctor medicinae, — здогадався Шарлей, — ввів тебе до конгрегації магів, яка збирається в аптеці “Під Архангелом”. Тієї, до якої ми власне наближаємося.
Шарлеєві здогадувався правильно. Вони були на Сукенницькій, аптека вже виднілася за рядом прядилень, ткалень і крамниць з тканинами. Над входом, високо над дверима, нависав ерке$ з вузесенькими віконцями, прикрашений фігурою крилатого архангела. Фігура вже досить сильно відчула на собі зуби часу, так що годі було розпізнати, котрий це з архангелів. Рейневан же ніколи не запитував. Ні тоді, коли Фраундіншт привів його сюди уперше, — у серпні 1426 року, у день Усікновення Глави Святого Івана Хрестителя[56], що випав тоді на четвер, ані згодом.
— Перш ніж ми туди увійдемо, — Рейневан знову зупинив Шарлея, — ще одна річ. Прохання. Дуже тебе прошу стримуватися.
Шарлей тупнув, щоб відліпити від черевика решту купки — на перший погляд собачої, хоча не можна було бути впевненим, бо поблизу крутилися й діти.
— Ми, — з натиском продовжив Рейневан, — маємо перед Самсоном борг.
— По-перше, — Шарлей підняв голову, — ти вже це казав. По-друге, тут нема про що говорити. Він наш друг, і цими трьома словами все сказано.
— Я радий, що ти так до цього ставишся. Віриш ти в це чи не віриш, сумніваєшся чи ні, але погодься з фактом. Самсон у нашому світі ув’язнений. Він, як інклюз[57], замкнутий у чужій для нього тілесній оболонці, зрештою, визнай, не надто привабливій. Він робить усе, що може, щоб звільнитися, шукає допомоги… Можливо, він нарешті знайде її тут, у Празі, “Під Архангелом”, може, саме сьогодні… Бо якраз…
— Бо якраз, — перебив з легким відтінком роздратування в голосі демерит, — прибув із Зальцбурга й зупинився “Під Архангелом” славетний на весь світ маг, magnus nigromanticus[58]. Те, що не вдалося празьким чарівникам, можливо, вдасться йому. Ти вже мені про це казав. Щонайменше кілька разів.
— А ти щоразу пирскав сміхом і корчив глузливі гримаси.
— Це в мене несамохіть. Я так реагую, коли чую про магію, про інклюзи…
— Тому я прошу тебе, — досить різко перебив Рейневан, — сьогодні стримати свої реакції. Щоб ти, пам’ятаючи про дружбу зі Самсоном, не пирскав і не корчив гримас. Обіцяєш?
— Обіцяю. Не корчитиму гримас. Закам’яніле обличчя. Ні разу, хай мене Бог покарає, не вибухну реготом, коли зайде мова про чари, про демонів, про паралельні світи і буття, про астральні тіла, про…
— Шарлею!
— Мовчу. Заходимо?
— Заходимо.
В аптеці було темно, враження пітьми посилювалося кольором дерев’яної оббивки стін і меблів. Той, хто заходив із сонця, як оце вони зараз, якийсь час не бачив зовсім нічого. Можна було тільки стояти, кліпати очима та втягувати ніздрями важкий запах пилюки, камфори, м’яти, меду, амбри, селітри й терпентину.
— До ваших послуг… До послуг… Чого панове бажають? З-за прилавка — точнісінько так само, як більш ніж рік тому, на
Усікновення Глави Святого Івана Хрестителя, — виринув, поблискуючи в напівмороці лисиною, Бенеш Кейвал.
— То чим, — запитав він, точнісінько так само, як і тоді. — То чим можу служити?
— Cremor tartari[59], - запитав знічев’я Сватоплук Фраундіншт, — маєте?
— Cremor, — аптекар потер лисину, — tartari?
55
“Не спіткає тебе вина” (Перша книга Самуїлова, 28; 10; дослівно: тобі не станеться нічого поганого (лат.)).