Наказ виконали блискавично. Накази Флютика завжди виконували блискавично. Богухвал Неплах, на прізвисько “Флютик”, був шефом розвідки й контррозвідки Табора, підпорядковувався безпосередньо Прокопові Голому. А коли ще був живий Жижка — безпосередньо Жижці.
— Сідай, Рейневан.
— Я не маю ча…
— Сідай, Рейневан.
— Ким був цей…
— Повішеник? Зараз це не має жодного значення.
— Він був зрадником? Католицьким шпигуном? Був, як я розумію, винний?
— Га?
— Я питаю, чи він був винний.
— Тобі йдеться, — Флютек недобре подивився, — про есхатологію? Про остаточні справи? Якщо так, то все, що я можу, це послатися на нікейський символ віри: розп’ятий при Понтії Пілаті кус помер, але воскрес і вдруге прийде зі славою, судити живих і мертвих. Кожного судитимуть за його думки і вчинки. І тоді буде встановлено, хто винний, а хто ні. Встановлено, так би мовити, остаточно.
Рейневан зітхнув і покрутив головою. Сам собі був винен. Він же знав Флютика. Міг і не питати.
— Тому не має значення, — Флютик показав головою на балку й обрізану мотузку, — ким він був. Важливо, що він устиг повіситися, поки ми виламували двері. Що я не зможу змусити його заговорити. А ти його не ідентифікував. Стверджуєш, що це не той. Не той, кого ти начебто підслухав, коли він учиняв змову з вроцлавським єпископом. Правда?
— Правда.
Флютик зміряв його паскудним поглядом. Очі Флютика, чорні, як у куниці, що цілилися вздовж довгого носа, ніби отвори люф двох гаківниць, були здатні на дуже паскудні погляди. Бувало, що в чорних очах Флютика з’являлися два маленькі бісики, які раптом, немов по команді, одночасно беркицалися. Рейневан уже бачив щось подібне. Щось подібне зазвичай було провісником дуже неприємних речей.
— А я думаю, сказав Флютик, — що неправда. Я думаю, що ти брешеш. Що ти від початку брехав мені, Рейневане.
Звідки Флютик взявся у Жижки, ніхто не знав. Чутки, ясна річ, ходили. Одні вважали, що Богухвал Неплах (справжнє ім’я Єгорам бен Їцхак) був євреєм, учнем школи рабинів, якого просто так, з примхи, гусити пощадили під час різанини в гетто в Хомутові, у березні 1421 року. На думку інших, насправді він називався не Богухвал, а Готтлоб, і був німцем, купцем з Пльзеня. На думку ще інших, він був ченцем, домініканцем, якого Жижка — з невідомих причин — особисто врятував під час різні священиків і монахів у Бероуні. Ще інші стверджували, що Флютик був чаславським пробощем, який вчасно відгадав кон’юнктуру, пристав до гуситів і з неофітським запалом влазив Жижці в сраку — та ще й так вдало, що допнувся посади. Рейневан був схильний вірити саме останнім чуткам: Флютик мусив бути священиком, на це вказували його підла нещирість, дволичність, жахливий егоїзм і просто неймовірна жадібність.
Саме жадібності Богухвал Неплах завдячував своїм прізвиськом. Річ у тім, що коли в 1419 році католицькі пани опанували Кутну Гору, найважливіший в Чехії центр видобування благородних металів, відрізана від кутногорських копалень і монетних дворів гуситська Прага почала карбувати власну монету, мідяки із залишковим вмістом срібла. Це була нікчемна і практично позбавлена вартості монета, її паритет майже дорівнював нулю. Тому празькі гроші зневажали, їх презирливо прозвали “флютиками”. Тож коли Богухвал Неплах Неплах почав виконувати в Жижки функції шефа розвідки, до нього моментально причепилася кличка “Флютик”. Справа в тому, що дуже швидко з’ясувалося, що Богухвал Неплах заради звичайного собі флютика був готовий на все. Точніше: що Богухвал Неплах за звичайним собі флютиком завжди готовий зігнутися, хоч би й до гною. І що Богухвал Неплах жодного флютика не легковажить — ніколи-преніколи не змарнує нагоди звичайний собі флютик украсти або розтратити.
Яким чудом Флютик втримався в Жижки, який у своєму Новому Таборі суворо карав розтратників і залізною рукою викорінював злодійство, залишалося загадкою. Залишалося загадкою і те, чому пізніше Неплаха терпів не менш принциповий Прокоп Голий. Пояснення напрошувалося єдине: у тому, що Флютик робив для Табора, Богухвал Неплах був фахівцем. А фахівцям багато що вибачається. Треба вибачати. Бо фахівці — рідкість.
— Якщо хочеш знати, — продовжив Флютик, — то я цю твою розповідь — як, зрештою, і твою особу, — від самого початку наділяв надзвичайно малим кредитом довіри. Таємні з’їзди, секретні наради, всесвітні змови — це речі, добрі для літератури, вони ли-чать такому собі, скажімо, Вольфрамові фон Ешенбаху[36]. Авжеж, у Вольфрама приємно почитати про таємниці та змови: про загадку Грааля, про Terra Salva, про різних там Кліншорів, Флагетанісів, Фейрефіців та інших Тітурелів[37]. Проте у твоєму повідомленні було трохи забагато тої літератури. Іншими словами, я підозрюю, що ти просто-напросто набрехав.
36
Вольфрам фон Ешенбах (6л. 1170 — 1220) — німецький поет, автор лицарської поеми “Парсіфаль” про пошуки Грааля.
37
Кліншор (Клінгсор, угорський чаклун і поет), Флагетаніс (Флагетан, єврейський астроном і мудрець), Фейрефіц (Фейрефіс, повелитель маврів, брат Парсіфаля по батькові) — персонажі поеми “Парсіфаль”. Тітурель — герой продовження поеми “Парсіфаль”, дід Парсіфаля.