КИЇВ
ВИДАВНИЦТВО
1992
ББК 84.7 США К 32
До книжки ввійшли дві повісті майстрів детективного жанру — Рекса Стаута і Еллері Квіна. Ім’я першого автора добре відомо в нашій країні, а про популярність другого (псевдонім двоюрідних братів Манфреда Беннінгтона Лі та Фридерика Деннея) свідчить те, що його ім’я має один а провідних детективних журналів США.
Редактор О. О. Коваленко -Художнє оформлення П. А. Крисаченка
К 32 Божий світильник / Е. Квін. Куля для боса / Р. Стаут: Повісті: Пер. з англ. — К.: Молодь, 1992, — 112 с.
ISBN 5-7720-0763-7
До книжки ввійшли дві повісті майстрів детективного жанру — Рекса Стаута і Еллері Квіна. Ім'я першого автора добре відомо в нашій країні, а про популярність другого (псевдонім двоюрідних братів Манфреда Беннінгтона Лі та Фридерика Деннея) свідчить те, що його ім’я має один з провідних журналів США.
© Художнє оформлення.
G. А. Крисаченко, 1992
 |
|
ПОВІСТЬ |
Переклад з англійської Андрія Євси
Ilepeкладено за виданням:
Queen Ellery. The Lamp of God.
A Treasury of Great Mysteries.
Vol. 1. Nelson Doubleday Inc., New York, 1957.
Розділ перший
Якби ця повість починалася словами: «Колись давно в будинку, що губився серед лісових хащів і був відомий як Чорний дім, доживав віку, поховавши двох дружин, старий і хворий самітник на прізвище Мейх’ю...».
Якби повість починалася так, то вона нікого не зачепила б за душу, як щось незвичайне. Старі люди частенько живуть самітниками у власних будинках, і в їхніх хворих головах, буває, народжуються найнеймовірніші речі.
Хай у побуті містер Квін і не дуже охайний чоловік — краватки й черевики в нього, буває, безладно розкидані по спальні, — зате голова його працює бездоганно й чітко, мов добре змащений механізм. А тому якщо й існувала колись таємниця небіжчика Сільвестра Мейх’ю, його покійних дружин чи отого похмурого будинку, то вона, будьте певні, заволодіє думками Квіна, бентежитиме чоловіка, аж поки він розгадає її і розкладе все по поличках. Це — раціоналізм. Ніяка нечиста сила не ошукав таку людину. Містер Квін твердо стоїть обома ногами на благословенній землі, а двічі по два в нього й на цей раз, як завжди, чотири.
Хоч Макбет і запевняв, нібито камені самі пересувались, а дерева розмовляли, але — тьху! — то лише літературні вигадки. Щоб таке трапилося в наш час, із його Комінтернами, війнами та перемир’ями, атрибутами влади й випробуваннями ракет? Нісенітниця! Містер Квін сказав би, що в цьому божевільному й жорстокому світі, де ми живемо, навіть чудеса стали якісь не такі. їх, власне, взагалі не буває, якщо не вважати чудесами наслідки людського тупоумства чи надмірної жадоби. Це знає кожен, хто має хоч крихту розуму.
Звичайно, заявив би містер Квін, у нетрях Африки й на відсталому Сході ще трапляються йоги, факіри, шамани та інші шахраї, але той, хто має голову на в’язах, не звертає на їхні кривляння ніякої уваги. Світ — розумний, і все, що в ньому відбувається, мусить мати розумне пояснення. Навряд чи хтось, бувши при здоровому глузді, повірив, наприклад, що звичайна, із плоті й крові, люди-
© Український переклад. А. Євса, 1992
па раптом нахилиться, візьметься руками за свої босі ноги й полетить. Або що чоловік, який помер сто тридцять сім років тому, відкине надгробок, вийде з могили й заспіває якусь відому пісеньку. Або що камінь почне сам пересуватись, а дерево заговорить, хай павіть мовою Атлантиди чи якоюсь іншою. Або ж... А ви в таке пові-ритс?
Історія з будинком Сільвестра Мейх’ю — давня історія. Коли сталося те, що сталось, у великих умів захитався грунт під ногами, а нетривкі переконання мало не розвіялися на порох. і ще до того, як ця незбагненна, неймовірна історія закінчилась, у неї втрутився Бог. Так, Бог втрутився в історію з будинком Сільвестра Мейх’ю, і саме тому вона стала пайдивовижнішою пригодою в житті такого запеклого агпостика, як Еллері Квін.
* * *
Спочатку таємниці родини Мейх'ю не здавалися такими незвичайними. їх узагалі вважали таємницями лише тому, що в них важко було зрозуміти якісь дрібниці. Вони хвилювали уяву, але нічого надприродного в собі не мали.
Того непогожого січневого ранку Еллері, зручно вмостившись біля затопленого каміна, роздумував: чи кинути виклик дошкульному вітру й піти слизькими тротуарами пошукати розваг на Центральній вулиці, чи посидіти в теплі та затишку? Коли це раптом пролунав телефонний дзвінок.