— Я не вірю, — всміхнувся Еллері, — що сили господні так низько опустились і напали на мене.
— Так, це вже справжня війна,— погодився Торн.— Хоч би хто це був, він не зупиниться ні перед чим.
— У всякім разі війна милосердна. Я був цілком у його руках. Мене можна було вбити, як... ,
Еллері замовк. Спершу йому почувся звук, схожий на тріск соснового поліна у вогні чи зламаної мерзлої гілки, тільки куди гучніший. Згодом долетіло й слабе відлуння.
То був звук пострілу з револьвера.
— В будинку! — вигукнув Еллері.— Ходімо!
Вони кинулись заметами до будинку.
— Мій револьвер! — раптом пополотнів Торн.— Я за-
був... Я залишив його в спальні під подушкою. Ви гадаєте...
Еллері дістав із кишені свій.
— Мій при мені. Але... Чорт, я обеззброєний! — Він покрутив закоцюбленими пальцями барабан.— Патрони вийнято, а запасних у мене немає.
Перелякані жінки і Райнак металися по кімнаті, самі не знаючи, чого шукають.
— Ви теж чули? — вигукнув товстун, коли Квін і Торн убігли до будинку.— Хтось стріляв! — Вигляд у нього був надзвичайно схвильований.
— Де Кейт? — крикнув Еллері, нишпорячи поглядом по кімнаті.
— Не знаю. Міллі каже, нібито стріляли десь за будинком. Я дрімав, напевне не знаю. Револьвери... Але ж він вийшов надвір.
— Хто? — запитав Еллері.
Товстун стенув плечима. Еллері пішов до кухні й відчинив двері чорного ходу. Сніг за порогом був гладенький, незайманий. Коли він повернувся до вітальні, Еліс, поправляючи тремтячими руками шарф, рішуче заговорила:
— Я не знаю, скільки ще сидітимете в цьому жахливому місці ви, але з мене вже досить. Дякую! Містере Торн, я вимагаю, щоб ви забрали мене звідси! Негайно! Я не залишуся тут і хвилини!
— Заспокойтеся, міс Мейх’ю, — жалібно озвався Торн і взяв її руки в свої. — Я теж хочу того самого, але ви ж бачите...
Далі Еллері не слухав. Перестрибуючи через три східці, він збіг нагору, штовхнув ногою двері до Торнової кімнати й потяг носом повітря. Потім спроквола всміхнувся, підійшов до зім’ятого ліжка й відкинув подушку. Довгоствольний Торнів револьвер старого зразка лежав на місці. Барабан був порожній. Еллері підніс до носа дуло й понюхав.
— Що? — спитав від дверей Торн.
Поруч з ним стояла Еліс.
— Так, — мовив Еллері й відклав револьвер, — Ми стоїмо тепер не перед уявним фактом, а перед реальністю. Би мали рацію, Торне, це війна. Стріляли з вашого револьвера. Дуло ще тепле. Коли принюхатись, то можна відчути запах пороху. А патрони зникли.
— Що все це означає? — простогнала Еліс.
— Це означає, що хтось надзвичайно дотепний. Це була невеличка хитрість, щоб примусити нас із Торном повернутися до будинку. Можливо, постріл був не лише приманкою, а й застереженням.
Еліс сіла на Торнове ліжко.
— Гадаєте, ми...
— Так, — не дослухав її Еллері, — відтепер ми полонені, міс Мейх’ю. І не маємо права виходити за межі в’язниці. Цікаво знати чому? — додав він, насупивши брови.
Поволі тягся той імлистий день. Дедалі виростали снігові замети. Все заволокла суцільна біла пелена. Здавалося, небеса розверзлись і всі запаси снігу, що там були, падали на землю.
Опівдні раптом з’явився Кейт. Він похмуро й жадібно поїв гарячого і пішов до себе в кімнату. Райнак, трохи потоптавшись, теж зник і з’явився аж надвечір, мовчазний, брудний, геть мокрий. Що ближче до ночі, то менше всі розмовляли. Торн у розпачі налягав на віскі. О восьмій вечора Кейт зійшов униз, зварив собі каву, випив три чашки й знову пішов нагору. Похмурий, аж сердитий господар, здавалося, втратив своє почуття гумору і розтуляв рота лише для того, щоб гримнути на дружину.
А сніг усе падав і падав.
Розійшлися всі рано й мовчки. Опівночі залізні нерви Еллері не витримали. Він почав нервово міряти кроками кімнату й, перескакуючи думками від неможливого до фантастичного, час від часу ворушив вогонь у каміні, аж поки в нього страшенно розболілася голова. Спати він не міг.
Скоряючись пориву, якого він навіть не намагався пояснити, Еллері надяг пальто й вийшов у холодний коридор.
Двері до адвокатової кімнати -стояли зачинені, чути було, як Торн стогне й совається уві сні на рипучому ліжку. Повертаючись у непроглядній темряві до своєї кімнати, Еллері зненацька спіткнувся об порваний килим, утратив рівновагу й, глухо гупнувши, вдарився в стіну. Ще не встиг він випростатись, як почувся короткий жіночий крик — десь наче з кімнати Еліс Мейх’ю. Вихопивши з кишені сірники, Еллері кинувся коридором до дверей кімнати Еліс, рвучко їх розчинив, черкнув сірником і від подиву завмер на місці.