Очі в Еліс трохи погасли. Вона зітхнула, подала товстунові руку, і всі рушили до їдальні.
Їли мовчки. Райнак налягав на страви, не залишаючи поза увагою й багатого вибору напоїв. Прислуги в цій сім'ї, судячи з усього, не тримали, тому місіс Райнак, пов'язавши фартух, ледве встигала подавати на стіл та прибирати порожній посуд і до своєї тарілки майже не сідала. Еліс помалу втратила рум'янець, на її обличчі знову проступив напружений вираз; час від часу вона застуджено кашляла. Посеред столу стояла гасова лампа, і Еллері здавалося, ніби кожен шматочок їжі відгонить гасом. До того ж місіс Райнак подала смаженину з баранини, а саме баранини він не любив. А із страв з неї найбільшу огиду в нього викликала смаженина. Торн їв мляво, не підводячи очей від тарілки.
Коли вони поверталися до вітальні, адвокат ухитрився відстати з Еліс і запитав її:
— Як ви себе почуваєте? Все гаразд?
— Мені якось неспокійно на душі, — поскаржилася дівчина. — Містере Торн, прошу вас, не думайте, що я ще дитина. Тут діється щось дивне. Краще б я… не приїжджала.
— Я вас розумію, — мовив Торн. — І все ж таки ваш приїзд був конче потрібний. Якби була можливість вас від цього звільнити, я б нею скористався. А залишитися в тому жахливому барлозі по сусідству ви б, звісно, теж не змогли.
— Ой ні! — здригнулась Еліс.
— Немає й готелю на багато миль довкола. Скажіть, міс Мейх'ю, хтось із цих людей…
— Ні, ні. Просто я не можу їх зрозуміти. Мабуть, це розгулялась моя уява. Та ще такий холод… Містере Торн, ви не проти, якщо я піду спати? Завтра в нас буде досить часу поговорити.
Торн легенько потис дівчині руку. Еліс, вдячно усміхнувшись, вибачилася, цмокнула в щоку Райнака й у супроводі місіс Райнак пішла нагору.
Тільки-но чоловіки знову всілися перед каміном і закурили по сигареті, як надворі почулися кроки.
— Мабуть, Нік, — висловив здогад лікар. — Де це його носило?
На порозі постав юний велет у мокрих черевиках і з сердитим виразом на обличчі. Він недбало кинув: «Привіт!» — і підійшов до каміна погріти свої великі, червоні з холоду руки. Не звертаючи уваги на Торна, хлопець лише мимохідь глянув на Еллері.
— Де ти ходиш, Ніку? Сядь, поїж!
— Я поїв перед вашим приїздом.
— Де ти пропадав?
— Тягав дрова для каміна. Ви ж самі про це не подбали.
Розмовляв Кейт не вельми чемно, одначе руки в нього, як помітив Еллері, тремтіли. Дивно. Його манери не виказували в ньому наймита, і все ж він був наймит.
— Пішов сніг, — сказав Кейт.
— Сніг?
Всі попідходили до вікон. Місяця не видно було. По шибках ковзали великі лапаті сніжинки.
— Пішов сніг, — зітхнув Райнак, і від того, як він це промовив, в Еллері закололо в потилиці. — Біла пелена вкриває гори, ліси, річку, небо й будиночок у кінці саду…
— Ви просто як селянин, докторе, — зауважив Еллері.
— Я люблю природу в її розбурханому стані. Весна для легкодухих. Важливі справи вирішуються зимою. — Райнак обійняв Кейта за плечі. — Усміхнись, Ніку! Хіба ж немає бога на небесах?
Кейт мовчки скинув з плеча господареву руку.
— А, ти ж іще не знайомий з містером Квіном! Квіне, це Нік Кейт. А з містером Торном ти вже знайомий.
Кейт коротко кивнув головою.
— Ну, ну, мій хлопче, веселіше! Ти надто вразливий, і в цьому твоя біда. Давайте вип'ємо! Хвороба нервів — інфекційна,
«Нерви!» — похмуро подумав Еллері. Він нутром відчував якусь таємницю, і це болісно точило йому душу. Торн сидів напружено, немовби його скували спазми; на скронях у нього повипиналися шнурочки жилок, на чолі виступили краплини поту. Згори не долинало жодного звуку.
Райнак підійшов до буфета й почав діставати пляшки джин, гіркі настоянки, горілку, вермут. Він змішував напої і без упину говорив. У його голосі вчувалося приховане хвилювання.
«Прокляття, що ж тут усе-таки діється?» — запитував себе Еллері.
Кейт розносив коктейлі. Еллері поглядом попередив Торна, і той, зрозумівши, легенько кивнув головою. Вони зробили по два ковтки й відставили склянки. Кейт пив склянку за склянкою, так ніби хотів про щось забути
— Так буде краще, — всміхнувся Райнак, сідаючи в крісло. — Без жінок, біля каміна, зі склянкою в руці. Життя стає майже стерпним.
— Боюся, що зіпсую вам настрій, — озвався Торн, — але я збираюся зробити його нестерпним.
— Ну, ну, — примружив очі Райнак.
Він обережно відсунув з-під ліктя карафку з бренді й схрестив на животі короткі товсті руки. В очах у нього з'явився сталевий блиск.
Торн підійшов до каміна й, стоячи до всіх спиною, заговорив: