«Постать Еліс я бачу», — відзначив у думці Еллері Квін і знову глянув перед себе.
Він не протер очі лише тому, що це було б смішно, до того ж ні зір, ні решта чуттів у нього ще ніколи не були такі гострі, як цієї хвилини.
Еллері стояв на снігу й уже довго, дуже довго дивився на те місце, де ще вчора стояв триповерховий кам'яний будинок, зведений сімдесят п'ять років тому.
— Немає, — почув він кволий голос Еліс із вікна нагорі. — Будинку. немає…
— Виходить, з глузду я не з'їхав, — зробив висновок Торн, підходячи до них.
Еллері подивився на довгий слід від адвокатових ніг на снігу, а тоді перевів погляд на власну тінь. «Вага людини все ще має значення, подумав він. І матеріальні предмети все ще відкидають тінь». Дивно, але це відкриття дало йому певну полегкість.
— Будинок справді зник! — проказав Торн надтріснутим голосом.
— Зник, — глухо повторив Еллері. — Таки зник, Терне.
Це було все, що він міг сказати.
Райнак вигнув гладку шию і, трясучи, мов індик, подвійним підборіддям, вигукнув:
— Неймовірно! Це неймовірно!
— Неймовірно! — прошепотів Торн.
— Ненауково. Цього не може бути. Я розумна людина. Розумна! І мій розум нічим не затуманений. Такого, чорт забирай, просто не може бути…
— … як сказав той, хто вперше побачив жирафу, — зітхнув Еллері.
Торн безтямно заходив сюди-туди. У вікні нагорі стояла приголомшена Еліс.
Кейт вилаявсь і, випроставши перед себе руки, як це роблять сліпі, кинувся через завалений снігом проїзд до невидимого будинку.
— Стійте! — гукнув йому Еллері. — Постривайте!
— Чого вам треба? — сердито запитав юний велет, зупинившись.
Еллері сховав до кишені револьвер, повільно підійшов по снігу до хлопця й став поруч із ним.
— Я ще й сам не знаю. Тут щось не те. Щось негаразд — або зі світом, або з нами. Це не той світ, який ми знаємо. Це… переміщення неживих предметів. Ви припускаєте, що Сонячна система геть збожеволіла й зійшла з орбіти в неосяжних глибинах космосу? Здається, я кажу нісенітницю.
— Вам краще знати, — озвався Кейт. — А я не хочу через якесь безглуздя тікати світ за очі. Бог свідок, на цьому місці стояв міцний триповерховий будинок, і я нікому не повірю, що тепер його там немає. Не повірю навіть власним очам. Ми… загіпнотизовані. Це все наробив кабан! Він здатний на що завгодно. Ми загіпнотизовані! Ви загіпнотизували нас, Райнаку!
— Що? — перепитав лікар, не відводячи погляду від порожнього місця.
— Кажу вам, будинок тут! — люто закричав Кейт.
Еллері зітхнув і, ставши навколішки, замерзлими руками почав розгрібати м'який білий сніг. Під снігом він побачив вологу жорству.
— Це проїзд, правда ж? — запитав він, не підводячи голови.
— Проїзд, — буркнув у відповідь Кейт, — а може, дорога в пекло. Ми знаємо те саме, що й ви. Звичайно, проїзд. Хіба ви самі не бачите? Он же гараж. Що ж це, як не проїзд?
— Не розумію, — спохмурнів, зводячись на ноги Еллері. — Нічого не розумію. Почну все спочатку. Може… може, справа в земному тяжінні? Може, ми з хвилини на хвилину злетимо в космос?..
— Боже мій! — простогнав Торн.
— Єдине, в чому я певен, — це те, що вночі сталося щось надзвичайне.
— А я кажу, це гіпноз, — правив своєї Кейт. — Звичайнісінький гіпноз.
— Дивно! — подав голос товстун. — Який усе ж таки недосконалий світ! Зник будинок. Дивно! — Він похмуро засміявся.
— Атож! — нетерпляче кинув Еллері. — Так воно й є, докторе. Світ справді недосконалий. А щодо вас, Кейте, то ви й самі не вірите в нісенітницю з груповим гіпнозом. Будинок таки зник. Але мене хвилює не те, що він зник, а те, як він зник. Це схоже на… на… Я ніколи не вірив у… щось таке. — Він труснув головою. — А, нехай йому чорт!
Райнак розпростав широкі плечі й, дивлячись червоними очима на порожнє, вкрите снігом місце, гарячкував:
— Це обман! Підлий обман! Будинок на місці, перед нашим носом! Або… або… Ні, мене вони не обдурять!
Глянувши на нього, Еллері спитав:
— Може, він у Кейта в кишені?
На ґанку з'явилася Еліс. Її босі ноги були в черевичках на високих підборах, коси розсипалися поверх надягненого на нічну сорочку пальта. За нею, зіщулившись, дріботіла місіс Райнак. В очах у жінок стояв жах.
— Поговоріть з ними, — тихо попросив Еллері адвоката. — Про що завгодно, аби лише відвернути їхню увагу. Ми всі збожеволіємо, якщо не збережемо бодай подоби здорового глузду. Кейте, принесіть мені віника!
Еллері брів по снігу, старанно обминаючи невидимий будинок і кидаючи погляди на порожнє місце. Товстун, повагавшись, перевальцем рушив услід за ним. Торн неквапно поплівся до ґанку, а Кейт, широко ступаючи, зник за Білим домом.