— Самітником, у цій глушині? — недовірливо перепитав Еллері.
— Саме так. Щоб дістати в Сільвестра дозвіл на переїзд до його будинку, мені залишалося, по суті, тільки одне: спокусити його безплатним медичним доглядом. Вибачте, Еліс, але ваш батько був зовсім неврівноважений… І ось Міллі, я і Сара, яка живе з нами після загибелі Олівії, переїхали сюди.
— Дуже люб'язно з вашого боку, — зауважив Еллері. — Вам, гадаю, довелося відмовитись від медичної практики?
— Від надто великої практики мені відмовлятися не довелось, містере Квін, — криво посміхнувся Райнак.
— Виходить, це були щирі братні почуття?
— Ну, про нагоду успадкувати від Сільвестра якусь маєтність я думав також, не заперечую. Це ж природно. Адже про Еліс ми тоді нічого не знали. Але, як виявилось… — Він стенув широкими плечима. — Я, знаєте, філософ.
— Як не заперечуєте й того, — втрутився Торн, — що коли я приїхав, а Мейх'ю вже був у стані тієї фатальної коми, ви слідкували за мною, мов… зграя шпигів. Я стояв у вас на дорозі.
— Містере Торн… — збліднувши, прошепотіла Еліс.
— Пробачте, міс Еліс, але ви, гадаю, теж повинні знати правду! Вам не пощастило обдурити мене, Райнаку. Ви намагалися знайти золото, хоч би кому воно належало. Я зачинився в будинку, щоб не дати вам змоги прибрати його до рук.
Райнак стис губи й знову стенув плечима.
— Ви хочете знати правду? — різко запитав Торн. — Тоді слухайте! Я шість днів не виходив з будинку — від того дня, коли поховали Сільвестра Мейх'ю, і до того дня, коли приїхала міс Еліс Мейх'ю. Весь цей час я шукав золото. Я перевернув там усе догори ногами і не знайшов навіть сліду золота, а тому категорично заявляю: його у будинку немає. — Він пильно подивився на товстуна. — Золото вкрадено ще до того, як Мейх'ю помер.
— Ну, це вже взагалі нісенітниця, — заперечив Еллері. — Нащо ж тоді було чаклувати, щоб будинок зник?
— Не знаю, — відрубав адвокат. — Певен лише, що тут скоєно якусь підлоту, а за фальшивою усмішкою цієї… підступної істоти ховаються… страшні речі. Даруйте, міс Мейх'ю, що я змушений так говорити про вашу родину, але мій обов'язок застерегти вас: ви потрапили до хижаків. До вовків!
— Боюся, любий Торне, я не прийшов би до вас по рекомендацію, — кисло промовив Райнак.
— Краще б я померла! — прошепотіла Еліс.
Не в змозі стримати себе, адвокат закричав:
— А цей Кейт, хто він? Що він тут робить? Він схожий на бандита! Я підозрюю, Квіне, що…
— Ви, мабуть, усіх підозрюєте, — всміхнувся Еллері.
— Містер Кейт? — прошепотіла Еліс. — О, я певна, ні! Я… я не думаю, що він здатний на щось лихе, містере Торн. У нього, мабуть, було важке життя, і він зазнав багато страждань…
Торн відвернувся й простяг до вогню руки.
— Давайте поговоримо про те, що нам ближче, — приязно запропонував Еллері. — Здається, ми розмовляли про зниклий будинок. Якийсь план так званого Чорного дому зберігся?
— Бачить бог, ні, — відповів Райнак
— Хто жив у будинку після смерті вашого вітчима, крім Сільвестра Мейх'ю та його дружини?
— Дружин, — поправив Квіна господар, наливаючи собі джину. — Сільвестр був одружений двічі. Ви, мабуть, про це не знали, люба моя?
Еліс, сидячи біля каміна, здригнулася.
— Я не люблю копатися в нещасливому минулому, та оскільки ми сповідаємось… Сільвестр ставився до матері Еліс погано.
— Я… здогадувалася, — прошепотіла дівчина.
— Вона була жінка норовиста й часто бунтувала. Та коли прийняла остаточне рішення й повернулася до Англії, це не минулося для неї безслідно, і вона невдовзі померла. Про її смерть писали нью-йоркські газети.
— Я ще була дитиною, — тихо докинула Еліс.
— Сільвестр, уже тоді неврівноважений, хоча й не такий відлюдкуватий, яким став згодом, одружився з багатою вдовою і привів її сюди. Вона приїхала з сином від першого чоловіка. На той час його старий батько вже помер, і Сільвестр перебрався з другою дружиною до Чорного дому. Скоро стало зрозуміло, що на вдові Сільвестр одружився заради її грошей. Він умовив дружину передати йому чимале, як на ті часи, багатство й своїм жорстоким до неї ставленням відразу створив їй нестерпні умови. І ось одного разу жінка забрала дитину й зникла.
— Може, зараз краще не треба про це?.. — запропонував Еллері, дивлячись на Еліс.
— Ми так і не знаємо, що сталося насправді — чи Сільвестр її прогнав, чи вона, не в змозі витримати знущань, покинула його сама. У всякому разі, через кілька років я випадково довідався, що вона померла в злиднях.