— Крім безглуздих маніпуляцій з Кейтовою мітлою, — глузливо посміхнувся Торн, — я не пригадую, щоб ви зробили в цій справі щось варте уваги. Знайти будинок! Ви ж бо ще й пальцем не ворухнули, тільки сидите й вичікуєте.
— От-от! — докинув Еллері.
— Чого?
— Чекати — це для нас єдиний вихід, мій добрий, розгніваний друже. Лише окультний знак викличе духа Чорного дому.
— Окультний знак? — здивовано звів брови Торн. — Духа?
— Чекати! Тільки чекати! Господи, як я чекаю!
Торн вражено дивився на Еллері й, здавалось, підозрював, що той, незважаючи на нічний час, надумав пожартувати. А Квін сидів і спокійно курив сигарету.
— Чекати! Чого чекати, чоловіче? Ви дратуєте мене більше, Еллері, ніж ота гладка потвора. На що ви сподіваєтеся? Чого хочете дочекатись?
Еллері підвівся, кинув у камін недокурок і, дивлячись на адвоката, поклав руку йому на плече.
— Лягайте спати, Торне! Якби я вам і сказав, ви б однаково не повірили.
— Ви повинні мені сказати, Квіне! Якщо я не побачу невдовзі виходу з цього становища, то збожеволію.
Торнові здалося, що Еллері ці слова чомусь приголомшили. Потім він раптом поплескав Торна по плечу й засміявся.
— Ідіть спати! — сказав він, усе ще сміючись.
— Але ви повинні мені сказати!
Еллері зітхнув і вже серйозно додав:
— Не можу. Ви сміятиметеся.
— У мене не той настрій, щоб сміятися.
— Та й справа зовсім не смішна, Торне. Хвилину тому я згадав про релігію. Так от, коли б на мене, нещасного грішника, мала вплив релігія, то за ці три дні я став би щирим віруючим до кінця свого життя. Навіть я, безнадійний атеїст, вбачаю тут втручання неземної сили.
— Комедіант, — буркнув адвокат. — Вбачати руку господню в… Не святотатствуйте, чоловіче! Не всі ж ми тут невігласи!
Еллері виглянув у вікно. Серед безмісячної ночі тьмяно мерехтів сірий, повитий сніговою пеленою світ.
— Руку господню? — проказав він. — Ні, не руку, Торне. Якщо цю справу ми взагалі доведемо до кінця, то допоможе нам… світильник.
— Світильник? — тихо перепитав Торн. — Який світильник?
— Атож. Образно кажучи, божий світильник.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Наступний день, як і попередній, починався сірим, похмурим світанком. Як і напередодні, падав густий сніг, так наче помалу обсипалося небо. Більшу частину дня Еллері провів у гаражі, копаючись у великій чорній машині Торна. Двері гаража стояли широко відчинені, і кожен, хто хотів, міг бачити, що робить Квін. Він не дуже розумівся на автомобілях, і спочатку йому здавалося, що всі його зусилля марні.
Але десь по обіді він, кілька годин невдало поекспериментувавши, раптом натрапив на маленький дротик, що здався йому не на місці. Дротик просто звисав, мов непотрібна річ. Логіка підказувала, що він має бути до чогось приєднаний. Еллері спробував це зробити, і йому пощастило.
Коли він увімкнув запалювання, запустив стартер і почув, як холодний двигун ожив, світло, що падало від дверей, заступила чиясь тінь. Еллері вимкнув запалювання і швидко обернувся. У дверях стояв, широко розставивши ноги, Кейт. Його темна постать чітко вимальовувалась на тлі білого снігу. В обох руках він тримав по каністрі.
— Моє шанування! — озвався Еллері. — Бачу, ви знову прибрали людської подоби, Кейте. Вийшли в цей світ прогулятись? З вами це трапляється не часто.
— Збираєтесь кудись їхати? — спокійно запитав Кейт.
— Звичайно. А ви що, маєте намір мені перешкодити?
— Це залежатиме від того, куди ви зібралися.
— О, ви погрожуєте! Гаразд, а якщо я вам скажу куди?
— Кажіть що завгодно, але поки я не знатиму, куди ви зібралися, ви залишитесь тут.
— Мені подобається така відвертість, — усміхнувся Еллері. — Я задовольню вашу цікавість. Ми з Торном збираємось відвезти міс Мейх'ю до міста.
— В такому разі все гаразд.
На Кейтовому обличчі було видно сліди тривоги і втоми. Він поставив каністри на цементну підлогу гаража.
— Можете взяти. Це бензин.
— Бензин? Де ви його дістали, чорт забирай!'
— Вважайте, що знайшов у давній індійській гробниці, — відповів Кейт.
— Чудово!
— Бачу, ви полагодили Тернів автомобіль. Даремно гаяли час. Це міг би зробити я.
— Чому ж не зробили?
— Мене ніхто не просив.
Велет повернувся й пішов. Еллері, замислено посидів трохи в машині, потім вийшов, перелив бензин із каністр у бак, знову сів у машину, запустив двигун і, залишивши його воркотати, мов великого кота. рушив до будинку.