Еллері, всміхаючись, узяв у дівчини пакунок, розгорнув його, хвилину вивчав великий портрет матері Еліс, а тоді повернув портрет другим боком до себе й упевнено відвів картонку. Золотисто-зеленим каскадом на коліна йому посипалися папери.
— Цінні папери! — всміхнувся Еллері. — Хто сказав, що ваш батько був несповна розуму, міс Мейх'ю? Він був дуже розумний джентльмен. Ну, ну, Торне, не будьте таким цікавим! Залишмо цих щасливих дітей самих!
