У Софі вмить висохли сльози, і вона здивовано поглянула на несподіваного гостя. Перед нею пурхав на райдужних крильцятах поні. Його шерсть була синього кольору, грива й хвіст — малинового, а на чолі в нього сяяла срібляста зірочка. Копитця конячки теж виблискували сріблом.
— Хто ти? — тремтливим голосом спитала дівчинка. — Чи ти мені наснився?
— А хіба ти спиш? Я поні! Ти ж хотіла потоваришувати зі справжнім живим поні? Отож я тут!
— Але ж поні не літають, — мовила Софі.
— Це звичайні поні не літають. А я феріґард! Чарівний захисник. І прилітаю до всіх, кому потрібна допомога.
— То ти чарівний поні? І ти прилетів, щоб допомогти мені? — не вірила своєму щастю Софі. — Ну, як у мультиках…
— Звісно. Коли ти чогось по-справжньому хочеш, бажання обов’язково здійснюються. Особливо, якщо це щось добре, — засміявся крилатий поні. — А я дуже добрий!
— Мене звуть Софі. А тебе як звати?
— Узагалі, мене звати Брайтлі, але друзі часто називають мене Брі. — Поні підлетів до ліжка Софі й примостився на подушці. — Чому ти так гірко плакала, Софі?
Дівчинка обережно сіла на край свого ліжка, щоб бути ближче до чарівної тварини. Вона розповіла Брайтлі все, що з нею трапилося цього нещасливого дня.
Поні уважно вислухав її розповідь, а потім нараз хитро усміхнувся й сказав:
— Сподіваюся, тепер цей день став для тебе щасливішим, адже в тебе є я!
Маленька Софі розсміялася. Поруч із феріґардом їй більше не було сумно. Та й нарешті здійснилася її заповітна мрія!
— Так! Цей день став для мене по-справжньому щасливим!
Чарівний поні потоптався копитцями по подушці, а по тому мовив:
— Нумо спати, маленька Софі. А вранці ми разом поміркуємо, як вирішити твої проблеми.
— Може, ти розповіси мені казку? — попросила дівчинка, зручно вмощуючись у своєму ліжечку.
— Краще я розповім тобі про феріґардів. Це цікавіше за будь-яку казку!
Феріґард приліг на подушку, а Софі уткнулася носиком у його пухнастий бочок.
— Феріґарди бувають дуже різні. Є з-поміж нас кицьки та собачки, поні та кролики, лисиці й навіть ведмеді. І всі ми дуже добрі: завжди квапимося на допомогу тим, хто потрапив у біду.
— А де живуть феріґарди? — крізь сон пробурмотіла Софі.
— У своєму місті, вибудованому високо в небі, на великій синій хмарині. Оселі феріґардів зовсім не схожі на житла людей. Адже нам не потрібні ні ліжка, ні столи.
— А ви часто буваєте вдома? І що ви там робите, коли приходите?
— Іноді, коли ми геть знесилимося чи просто дуже втомимося, нам хочеться повернутися додому. Тут ми відпочиваємо й збираємося на силі.
— А що їдять чарівні захисники? Я ж тебе навіть нічим не пригостила…
— Ми харчуємося сонячним світлом. А п’ємо вранішню росу, — усміхнувся Брайтлі й помітив, що маленька Софі нарешті заснула.
Тоді він злетів над її ліжком і зник. Брайтлі вирішив розшукати хлопчика, про якого розповідала Софі, і з’ясувати, навіщо він оббрехав дівчинку.
Розділ 3. Маленький мисливець
Тім і Софі жили по сусідству — їхні будинки стояли один біля одного. Коли вони були зовсім маленькі, то разом гралися у дворі. Але тепер, коли Тім почувався дорослим, ігри із Софі стали для нього нецікавими. А її захоплення поні здавалося хлопчику смішним і безглуздим. Тож Тім щоразу при нагоді глузував із Софі та її конячок.
Тато часто розповідав Тіму про прадавні часи. Тоді чоловіки ходили на полювання, щоб добувати харч. Тато Тіма захоплювався полюванням. Він часто на всі вихідні йшов до лісу, але сина із собою ніколи не брав. Казав, що той іще замалий для полювання.
— Хлопчик тільки тоді ставав чоловіком, коли міг уполювати дикого звіра й принести додому свою першу здобич, — розповідав батько. — Тепер часи змінилися, і можна все придбати в крамниці. От і виростають не мужні чоловіки, а недолугі слабаки.
Тім уважно слухав батька і мріяв стати, як і він, справжнім чоловіком, щоб той не вважав його слабаком і взяв нарешті із собою на полювання.
Коли Тіму виповнилося десять років, він відчув, що вже може вирушати на полювання. Хлопець передусім хотів довести татові, що він не слабак!
Майбутній мисливець знайшов в Інтернеті креслення самостріла й зібрав його.
Того дня, коли Тім мав здійснити свою ризиковану мандрівку, він прокинувся рано-вранці. Щойно батьки пішли на роботу, хлопчик сів на велосипед і поїхав до лісу. Район, де він жив, був на околиці міста, тож Тім дістався лісу досить швидко.
Хлопчик знав, що в цьому лісі рідко трапляються дикі звірі. Але тато казав йому, що на горі є печери, де досі мешкають вовки. Тім вирішив знайти лігво хижаків, адже перемогти такого звіра на полюванні — справжній подвиг.