Уже за хвилину діти опинилися в щільному тумані. Поні повів їх за собою. Софі здивовано дивилася собі під ноги, бо їй здавалося, що вона ступає по м’якій перині. Тім узяв дівчинку за руку.
Чарівний туман порідшав, і діти побачили дивовижну картину. Просто перед ними в небі висіла велетенська куля, що складалася з маленьких пухнастих хмаринок. Вона мінилася всіма кольорами веселки.
Розділ 10. Школа феріґардів
Коли друзі підлетіли до кулі, у ній утворився прохід. Поні влетів до нього першим, діти пішли за ним.
Простір усередині школи освітлювали мільйони маленьких зірочок. Вони висіли просто в повітрі, а іноді, ніби підкорюючись власним бажанням, збиралися докупи, утворюючи гарні візерунки.
Але найбільше вражали не хмаринки чи вогники, а сотні чудових чарівних істот. Зусібіч до друзів зліталися феріґарди. Кого тут тільки не було: кицьки й собачки, поні та кролики, лисиці й ведмеді. Усі вони світилися м’яким теплим світлом, як Брайтлі, тільки їхні крила були не райдужні, як у нього, а сніжно-білі.
— А це хто? Чому в них інші крила? — тихо спитала дівчинка в поні.
— У всіх дорослих феріґардів райдужні крила, а в учнів — білі, — пояснив Брайтлі. — Ходімо, я познайомлю вас із нашим Учителем.
— А як його звуть? — прошепотів Тім.
— Так і звуть — Учитель. Коли живеш стільки років, скільки живе він, то ім’я втрачає своє значення. І важливо тільки те, що для всіх нас він — єдиний і найдорожчий Учитель.
Поні повів дітей до найяскравішого скупчення вогників. Там з-поміж маленьких феріґардів Софі й Тім помітили сніжно-білого кота з райдужними крилами.
— Ласкаво просимо! — привітно кивнув дітям кіт. — Ви молодці — так швидко навчилися літати!
— Це все Брайтлі, — засміявся Тім. — Напевно, він дав нам особливі крила.
— Гадаю, так і було. — Учитель усміхнувся у вуса й поплескав поні по гриві. — Брайтлі — гарний учень. Він дуже турботливий і добрий. Я добре пам’ятаю його перший політ, як і перший політ кожного феріґарда.
Брайтлі привітно всміхався, дивлячись на Вчителя. Софі зрозуміла, що Вчитель дуже добрий, тому посміливішала й запитала:
— А можна нам подивитися на справжній урок феріґардів?
Кота це розвеселило:
— Нечасто побачиш дітей, які б рвалися на урок. Зазвичай маленькі люди більше люблять гратися.
— Чарівний урок не може бути нудним, — відповіла Софі.
— Якби в нас у школі можна було літати, усі любили б уроки, — підтакнув Тім.
— Ну що ж, тоді почнімо заняття, — зрадів кіт.
Маленькі феріґарди з готовністю вишикувалися перед Учителем. Тім і Софі боязко приєдналися до них.
— Отже, сьогодні ми навчимося плести чарівну ковдру, — почав урок білий кіт. — Візьміть зірочку й намалюйте в повітрі прямокутник.
Малюки-феріґарди швидко спіймали по одній маленькій зірочці з тих, що літали навколо. Софі теж простягнула руку до зірочки. Чарівний вогник на мить завмер, але відразу тихенько ліг на долоньку дівчинки. Тім спробував схопити вогник, але той утік від нього. Хлопчик метнувся за наступним, але й цей не схотів сісти Тімові на долоню. Тім уже почав був сердитися, як раптом побачив коло себе білого кота, який, лагідно всміхаючись у вуса, простягав хлопчикові зірочку.
— Але чому?.. — не міг збагнути Тім.
— Наші зірочки дуже полохливі, — пояснив Учитель. — Вони ще не звикли до тебе. Головне, не сердься.
Феріґарди тим часом заповзято стали креслити в повітрі прямокутники й квадрати. Софі теж намалювала перед собою невеликий прямокутник. Тім боявся, що зірочка й тепер не схоче йому допомагати. Тому він обережно провів вогником перед собою. На його подив, усе вийшло — у повітрі засяяла яскрава золота лінія. Хлопчик дуже зрадів і завершив малюнок.
— А тепер, — пояснював далі Вчитель, — візьміть свої малюнки за куточок і повільно подмухайте на них.
Усі учні слухняно відпустили свої зірочки літати й узялися за кутики майбутніх чарівних ковдр. Софі тихенько подмухала на кутик і побачила, як світло поступово заповнює всю поверхню прямокутника.
Тепер у кожного феріґарда в лапках сяяло по чарівній ковдрі.
— Ви впоралися із завданням! — похвалив кіт учнів.
— Учителю, — несміливо запитав Тім. — А скільки таке диво може зберігатися?
— Це залежить від тієї сили, що творець чарівної речі в неї вклав. Гадаю, ви із Софі заслуговуєте на подарунок, який існуватиме дуже довго.
Сніжно-білий кіт підлетів до дітлахів і торкнувся їхніх ковдр. Сяйні прямокутники нараз заблищали сліпучим світлом. А коли вони потьмяніли, то в руках у дітей опинилися пухнасті ковдри, що таємничо мерехтіли в темряві.