* * *
Кілька місяців після Якубового від’їзду Клара Белл працювала в друкарні Гірнеків, розвозячи свіжооправлені книжки й заробляючи собі на прожиток. Проте тривало це недовго — Кіті не хотіла піддавати своїх друзів небезпеці й невдовзі знайшла собі вечірню роботу в пивничці біля Темзи. Проте на той час кур’єрська робота надала їй справді надзвичайну можливість.
Одного ранку Кіті викликали до контори пана Гірнека — і віддали їй пакунок, який вона мала відвезти замовникові. Пакунок був важкий, старанно обмотаний мотузком, і від нього пахло клеєм та шкірою. На ярлику стояло: "Панові Г. Бонтону, чарівникові".
Кіті поглянула на адресу:
— Ерлс-Корт! Щось нечасто там трапляються чарівники!
Пан Гірнек чистив свою люльку почорнілим кишеньковим ножем і клаптем матерії.
— Серед наших любих урядовців, — зауважив він, витрушуючи крихти горілого тютюну, — цей Баттон відомий як невиправний дивак. Він неабиякий майстер з будь-якого погляду, та жодного разу не намагався зробити кар’єру в політиці. Колись він працював у Лондонській бібліотеці, аж поки з ним сталась нещасна пригода — він утратив ногу. Тепер він лише читає, колекціонує книжки, а також багато пише. Колись він говорив мені, що його цікавить наука заради науки. Як наслідок, грошей у нього немає — тому й мешкає він в Ерлс-Корті. То ти підеш чи ні?
Кіті вирушила за адресою — і знайшла будинок пана Баттона серед брудно-білих особняків, високих і масивних, із величезними колонами, що підтримували помпезні портики над дверима. Колись тут жили багатії, але тепер серед цих будинків панував сумний дух убозтва й занепаду. Пан Баттон жив у кінці глухої алейки, в будинку, обсадженому темними лаврами. Кіті подзвонила — й заходилася чекати на брудному, обшарпаному порозі. До неї ніхто не вийшов. Нарешті дівчина помітила, що двері відчинено.
Вона зазирнула всередину — і побачила занедбаний передпокій, що здавався ще тіснішим від стосів книжок уздовж стін. Кіті обережно кахикнула:
— Агов?
— Так, так, заходьте! — обізвався глухий старечий голос. — Швидше, якщо ваша ласка. У мене тут невеличка аварія!
Кіті поспіхом забігла в будинок. У сусідній кімнаті з запилюженими шторами на вікнах, де важко було щось розгледіти, вона побачила ногу в черевику, що стирчала з-під купи розсипаних книжок. По інший бік купи дівчина виявила голову та шию літнього добродія, що марно намагався звільнитись. Без жодного слова Кіті розпочала розкопки, й через кілька хвилин пан Баттон уже сидів у найближчому кріслі — трохи пом’ятий і добряче засапаний.
— Дякую, любонько. Передай мені, будь ласка, мій ціпок. Я хотів витягти ним з полиці книжку — через те й потрапив у всю цю халепу.
Кіті дістала з купи довгий ясеновий ціпок — і подала його чарівникові. Пан Баттон виявився маленьким сухорлявим дідком з ясними очима, вузьким обличчям і розкуйовдженою кучмою сивого волосся, що спадало на чоло. Убраний він був у картату сорочку без краватки, латаний зелений светр і сірі штани, потерті й заляпані. Однієї холоші бракувало: її було підгорнуто й зашито біля самісінького пояса.
Щось у зовнішності старого бентежило Кіті. Вона не відразу зрозуміла, що їй ніколи ще не доводилося бачити чарівника, вбраного так неохайно.
— Я просто хотів дістати том Джібона, — провадив пан Баттон. — Я знайшов його в самісінькому низу купи. Повівся необачно, втратив рівновагу — і на мене звалилась отака лавина! Ти навіть уявити не можеш, як важко тут щось відшукати…
Кіті озирнулася. По всій кімнаті, як сталагміти, зі старого килима здіймались незліченні стоси книжок. Частенько ці стоси були заввишки з саму дівчину. Деякі з них похилились і спирались один об один, утворивши запилюжені арки. Книжки громадились на столі, стирчали з шухляд комода, а за відчиненими дверима видніли нові стоси, що зникали в глибині сусідньої кімнати. Лише кілька доріжок між ними були вільні: вони вели до каміна, до якого було присунуто дві кушетки, й до виходу в передпокій.
— Здається, мені дещо спало на думку… — промовила Кіті. — Ось вам ще додаток до ваших проблем. — Вона подала йому пакунок. — Це від Гірнека.
Очі старого спалахнули:
— Чудово! Чудово! Це, напевно, моє видання Птолемеєвих «Апокрифів», оправлене в телячу шкіру. Карел Гірнек — це просто диво! Любонько, нині ти зробила мені аж два подарунки! Ні, ти просто мусиш залишитись і випити зі мною чаю!