* * *
Упродовж півгодини Кіті дізналася про три речі: про те, що старий добродій балакучий і привітний; про те, що в нього великий запас чаю та кексів з прянощами; і, нарешті, про те, що йому вкрай потрібен помічник.
— Мій останній секретар покинув мене два тижні тому, — скрушно зітхав він. — Вирушив воювати за Британію. Я, звичайно, відмовляв його, та він і чути нічого не хотів. Вірив усьому, що йому наговорили, — про славу, кар’єру, перспективи й таке інше. Боюся, що він невдовзі загине. Так-так, бери цей останній кекс, любонько. Тобі не завадить підживитися. Йому добре — його вб’ють і квит, а в мене через це стоїть уся робота.
— Яка робота, сер? — запитала Кіті.
— Мої дослідження, любонько. Історія магії й такого іншого. Надзвичайно цікава, але, на жаль, занедбана тема. Просто сором, що нині зачиняють стільки бібліотек, — нашим урядом знову керує страх! Отже, я зібрав чимало важливих книжок зі своєї теми — й тепер хочу скласти їхній каталог. Моя мрія — створити вичерпний реєстр усіх джинів, що живуть нині; ті записи, що є, занадто плутані й суперечливі… Але, як ти щойно бачила, я не маю сил упоратись навіть із власним книжковим зібранням, а все через це каліцтво! — він погрозився кулаком своїй утраченій нозі.
— Е-е… А чи можна спитати у вас, сер? — наважилась вимовити Кіті. — Якщо ваша ласка…
— Як я втратив ногу? — літній добродій насупив брови, озирнувся, пильно поглянув на Кіті й лиховісно прошепотів: — Через марида.
— Через марида? Але ж мариди — най…
— Так, наймогутніші з демонів, яких зазвичай викликають чарівники! Твоя правда! — Пан Баттон трохи самовдоволено посміхнувся. — Я не такий уже дурень, любонько. Хоча жоден з моїх колег… — слово «колег» він промовив з виразною огидою, — ніхто з моїх колег, нехай вони згорять, не визнає своєї немочі! І все-таки мені хотілося б поглянути, як Руперт Деверо чи Карл Мортенсен викликають марида! — Він пирхнув і зручніше вмостився на кушетці. — Найсумніше, що я просто хотів задати йому кілька питань. Я не збирався його поневолювати! Та хоч як би там було, я забув додати Третинні Кайдани. Ця тварюка вирвалася за межі кола — й відтяла мені ногу раніше, ніж спрацювало автоматичне Відсилання… — старий хитнув головою. — Ось чого варта цікавість, любонько! Та нічого — якось упораюсь. Знайду собі іншого помічника — якщо американці не повбивають усіх наших юнаків.
Він сердито відкусив шматочок кекса. Та не встиг він його ковтнути, як Кіті наважилась:
— Я допомагатиму вам, сер!
Старий чарівник аж заморгав з подиву:
— Ти?
— Так, сер! Я буду вашою помічницею!
— Пробач, любонько, але ж ти працюєш у Гірнеків!
— Так, сер, але тільки тимчасово. Я саме шукаю собі кращої роботи. Я дуже цікавлюсь книжками й магією, сер. Слово честі! Мені завжди хотілося більше знати про це…
— Он як! І ти знаєш іврит?
— Ні, сер.
— А чеську? Французьку? Арабську?
— Ні, сер, жодної з цих мов я не знаю.
— Он як… — на хвилину обличчя пана Баттона зробилось менш ласкавим і привітним. Примруживши очі, він скоса поглянув на неї. — І насправді, зрозуміло, ти звичайнісінька дівчина-простолюдинка…
Кіті весело кивнула:
— Так, сер! Але я завжди вважала, що справжньому талантові не завадить скромне походження. Я завзята, швидка й до того ж спритна! — вона показала на лабіринт запилюжених книжок. — Я вмить принесу будь-яку книжку, яка вам знадобиться. Навіть із найдальшого стосу! — вона всміхнулась і відсьорбнула чаю.
Старий тим часом тер собі підборіддя коротенькими, пухкими пальцями й бурмотів:
— Дівчинка-простолюдинка… неперевірена… Так ніхто не робить! І взагалі — влада це забороняє… Та врешті-решт — чому б і ні? — Він захихотів. — Чому б і ні? Вони ж зневажали мене всі ці роки! Це був би цікавий експеримент… І до того ж — звідки вони про це знатимуть, хай вони згорять! — він знову позирнув на Кіті примруженими очима. — Тільки я нічого не зможу платити тобі…
— Нічого страшного, сер! Мене… е-е… цікавить наука заради науки. Я підшукаю собі ще яку-небудь роботу. Щоб мати змогу допомагати вам, коли треба, на дозвіллі…
— Справді? Тоді все гаразд! — пан Баттон простяг їй своє рожеве рученятко. — Що ж, цікаво, що в нас вийде! Ти ж розумієш: одне перед одним ми не маємо жодних юридичних обов'язків, то можемо будь-коли припинити наше співробітництво. Тільки май на увазі: якщо ти ледарюватимеш чи шахраюватимеш, з’явиться горла і спопелить тебе… Ой лишенько, який я нечема! Я ж навіть не спитав, як тебе звуть!