У двері постукали. Мендрейк — із повним ротом шинки — наказав увійти. Двері мовчки відчинились, і до кімнати соромливо ступила юна струнка дівчина з портфелем у руці.
— Пробачте, сер, — зупинившись, промовила вона. — Я, мабуть, зарано…
— Аж ніяк, Пайпер, аж ніяк. — Мендрейк махнув їй рукою й показав на вільний стілець по інший бік столика. — Ви вже снідали?
— Так, сер.
Дівчина сіла. На ній були темно-сині спідниця й жакет і білосніжна блузка. Пряме каштанове волосся було зачесане назад і заколоте на потилиці. Дівчина поклала портфель собі на коліна.
Мендрейк підхопив виделкою шматок яєчні.
— Пробачте. Я, з вашої ласки, снідатиму далі, — сказав він. — Я не спав аж до третьої години — у зв’язку з останньою пригодою. Цього разу в Кенті.
Панна Пайпер кивнула:
— Так, сер, я чула про це. До міністерства надійшла доповідь. Чи вдалося зупинити цю вилазку?
— Так. Принаймні, якщо судити з моєї кулі. Я послав туди кількох демонів. Скоро ми дізнаємось про все… То що ж ви приготували для мене сьогодні?
Дівчина відімкнула портфель і витягла звідти стос паперів.
— Пропозиції від секретарів, сер. Щодо пропагандистської кампанії в окремих регіонах. Вам на затвердження. Кілька нових ідей для плакатів…
— Ану, погляньмо, — Мендрейк, ковтнувши кави, простяг руку по папери. — Щось іще?
— Протокол останнього засідання Ради…
— Я перегляну його пізніше. Спочатку — плакати, — Мендрейк подивився на горішню сторінку. — «Прислужися своїй країні — побачиш світ…» Ну й що це таке? Пропаганда чи святкова реклама туристичної агенції? Кваша якась… Кажіть далі, Пайпер, я слухаю вас!
— Тут останні матеріали з Америки для перших шпальт газет, сер. Я їх трохи причепурила. Гадаю, що з облоги Бостона можна буде зробити щось пристойне.
— Еге ж, наголосити на героїчній спробі, а не на ганебній поразці… — Поклавши папери на коліно, Мендрейк мастив грінку аґрусовим варенням. — Гаразд, я напишу щось на цю тему, тільки згодом… Так, а це вже непогано: «Захисти свою батьківщину — і заслужи вічну славу!» Добре! Тут пропонують зобразити сільського хлопця з мужнім обличчям — гаразд, але як щодо того, щоб умістити позаду його родину — скажімо, батьків і молодшу сестричку, що з надією й захопленням дивляться на нього? Розіграймо родинну карту..
Панна Пайпер охоче кивнула:
— Так, сер. І його дружину — теж.
— Ні. Нам потрібні парубки. Коли вояки не повертаються додому, саме їхні дружини завдають нам найбільшого клопоту. — Він захрумтів грінкою. — Ще є листи?
— Є один від пана Мейкпіса, сер. Доставлений бісом. Пан Мейкпіс питає, чи не завітаєте ви до нього цього ранку.
— Ні. Я надто заклопотаний. Можливо, пізніше.
— Його біс приніс ще й цю листівку… — панна Пайпер розгублено подала Мендрейкові бузковий папірець. — Запрошення на прем’єру його п’єси наприкінці тижня. Називається «Від Воппінґа до Вестмінстера». Історія сходження до слави нашого прем’єр-міністра. Судячи з усього, це буде незабутній вечір.
Мендрейк застогнав:
— Мабуть, і справді гарна річ… Киньте це до кошика. У нас є нагальніші справи, ніж розмови про театр… Щось іще?
— Доповідна записка від пана Деверо. З огляду на «тривожні часи» він звелів розмістити найцінніші національні скарби в підвалах Вайтголу, під особливою охороною. Вони залишаться там аж до окремого розпорядження.
Мендрейк насупився:
— Скарби? Які саме?
— Він не зазначив. Я підозрюю, що це будуть…
— Посох, Амулет та інші наймогутніші артефакти! — Мендрейк коротко засичав крізь зуби. — Йому не варто цього робити, Пайпер. Ці артефакти треба негайно застосувати!
— Так, сер. Це теж від пана Деверо… — вона подала чарівникові невеличку бандероль.
Той похмуро зиркнув на пакунок:
— Ще одна тога?
— Маска, сер. Для сьогоднішньої вечірки.
Обурено скрикнувши, Мендрейк показав на конверт, що лежав на поличці:
— Запрошення я вже одержав! Просто не віриться, Пайпер: нам загрожує поразка у війні, імперія за крок від загибелі, а наш прем’єр-міністр тільки й думає, що про п’єси та вечірки! Гаразд. Покладіть це до інших документів. Я візьму цю маску з собою… Плакати ніби непогані, — він повернув дівчині папери. — Тільки не дуже дотепні… — трохи поміркувавши, він нарешті кивнув. — У вас є ручка? Спробуйте так: «За Свободу і Британську Думку!» Це нічого не означає, але звучить гарно.