Тонкі вуста розтулились, випнуті ніс і підборіддя обурено клацнули одне об одного:
— Чого не робив?
— Щоб не прибирав таку огидну подобу! Я тільки-но поснідав!
Частина чола підскочила, і з-під неї, чвакнувши, вибалушилось око. Машкара, здається, анітрохи не почувалася винною.
— Пробач, друзяко, — промовила вона. — Така в мене робота.
— Твоя робота — знищувати всякого, хто спробує вдертися до мого кабінету без дозволу! Не більше й не менше!
Вартовий демон замислився:
— Справді. Але я прагну запобігти проникненню непроханих гостей! На мій погляд, краще запобігти злочину, ніж карати за нього…
Пан Мендрейк пирхнув:
— Непроханих гостей — це ще туди-сюди. Але ж ти можеш перелякати до смерті панну Пайпер!
Машкара захиталась туди-сюди, від чого її ніс загрозливо затрусився:
— Аж ніяк. Коли вона приходить сама, я роблюся гарнішим. Найогиднішим я постаю перед тими, кого вважаю за моральних потвор…
— Ти щойно постав таким переді мною!
— Ну, й де ж тут суперечність?..
Мендрейк скрушно зітхнув, провів долонею по очах і нетерпляче змахнув рукою. Машкара втяглася в метал, перетворившись на ледве помітний візерунок; двері відчинились. Славетний чарівник розправив плечі — і ступив до кабінету, пропустивши перед собою панну Пайпер.
Кімната була практична — без усяких розкошів: висока, простора, пофарбована в білий колір і освітлена двома вікнами, які виходили на площу. Цього ранку сонце ховалося за щільними хмарами, тож Мендрейк, увійшовши, ввімкнув верхнє світло. Одну стіну цілком покривали книжкові полиці, на іншій — навпроти — видніла тільки величезна дошка з пришпиленими цидулками й кресленнями. На темній і гладенькій дерев’яній підлозі було накреслено п’ять кіл — у кожному окремий пентакль із рунами, свічками та посудинами з пахощами. Чотири пентаклі мали звичайний розмір, зате п’ятий — біля вікна — був помітно більший: усередині його стояли великий письмовий стіл, шафа з теками й кілька стільців. Це найбільше коло було поєднане з меншими старанно накресленими лініями та рядками рун. Мендрейк із панною Пайпер ступили всередину великого кола й сіли за стіл, розклавши перед собою папери.
Мендрейк кахикнув:
— Гаразд. До роботи. Панно Пайпер, насамперед розберімось із звичайними доповідями. Активуйте, будь ласка, індикатор присутності!
Панна Пайпер виголосила коротке закляття. Свічки, що стояли круг двох менших пентаклів, умить замерехтіли, до стелі знялися струмені диму. Пластівці пахощів у горщиках заворушились. У двох інших колах усе залишилось нерухомим.
— Пуріп і Фританґ! — доповіла панна Пайпер.
Чарівник кивнув:
— Спочатку Пуріп.
Він гучно виголосив наказ. Свічки в крайньому лівому пентаклі спалахнули, і в центрі кола з’явилась огидна мерехтлива постать — у подобі людини в скромному ошатному костюмі з темно-синьою краваткою. Постать коротко кивнула в бік стола й завмерла в чеканні.
— Нагадайте мені, — сказав Мендрейк.
Панна Пайпер переглянула свої нотатки:
— Пуріп спостерігав за реакцією на наші бойові листки та іншу пропаганду. Стежив за настроями простолюду.
— Чудово. Що ж ти бачив, Пуріпе? Розповідай!
Демон легенько вклонився:
— Нічого нового розповісти не можу. Люд — мов череда корів на березі Гангу: зморений, але сумирний, незвичний до змін і самостійного мислення. Війна, одначе, давить людям на мозок, і мені здається, що між ними шириться невдоволення. Вони читають ваші бойові листки — так само, як і ваші газети, — але це не тішить і не задовольняє їх.
Чарівник насупився:
— І як виявляється це невдоволення?
— Я визначаю це за тим, як вони замикаються в собі, побачивши вашу поліцію. Як суворішають їхні очі, коли вони проходять повз намети вербувальників. Як зростає їхнє обурення — разом з кількістю квітів біля дверей осиротілих. Здебільшого вони не протестують відверто, проте гнів у їхніх серцях — через війну та дії вашого уряду — зростає…
— Це все слова! — перервав його Мендрейк. — Покажи мені щось відчутніше!
Демон стенув плечима й посміхнувся:
— Революцію не можна відчути — принаймні спочатку. Простолюд навіть не знає, що це таке, проте вдихає її вві сні і всотує з кожним ковтком води…
— Годі вже загадок! Продовжуй свою роботу!
Чарівник ляснув пальцями: демон у колі підскочив і зник. Мендрейк хитнув головою:
— Майже ні до чого не придатний! Ану, погляньмо, що запропонує нам Фританґ…