Пролунала наступна команда: цього разу спалахнуло інше коло. У хмарі пахощів з’явився новий демон — низенький червонолиций товстунчик із сумними очима. Він стояв, стривожено моргаючи при штучному світлі.
— Нарешті! — вигукнув він. — У мене моторошні вісті! Я не міг чекати жодної миті!
Мендрейк давно вже знав Фританґа та його манери.
— Як я розумію, — повільно промовив він, — ти шукав шпигунів у доках. Твої новини, напевно, стосуються саме цього?
Демон помовчав.
— Певним чином… — прожебонів він.
— Ну, розповідай, — зітхнув Мендрейк.
— Я виконував ваш наказ, — почав Фританґ, — коли… о, який жахливий спогад! — коли мене викрили. Ось як це сталося. Я вів спостереження у винарні. Коли я виходив, мене оточив натовп безпритульних хлопців — дехто з них ледве сягав мені до коліна. Я був убраний лакеєм — і тихенько прямував собі у власних справах. Не розмовляв, не вимахував руками. Та все ж таки мене помітили — і закидали аж п’ятнадцятьма яйцями!
— В якій подобі ти тоді перебував? Може, саме вона спровокувала напад?
— У такій самій, як зараз. Сивий, тверезий, упевнений, справжнісіньке втілення нудної порядності…
— Напевно, цим юним негідникам закортіло напасти саме на таку людину. Тобі просто не пощастило, й квит.
Фританґові очі вирячились, ніздрі роздулись:
— Ні, ні, тут дещо більше! Вони знали, хто я такий!
— Знали, що ти демон? — Мендрейк недбало змахнув з рукава порошинку. — Як ти про це довідався?
— Мої підозри збудило те, що вони без упину повторювали: «Геть, геть, підступний демоне! Забирайся геть із своїм бридким жовтим гребенем!»
— Справді? Це вже цікаво… — Чарівник уважно оглянув Фританґа крізь свої лінзи. — Де ж цей жовтий гребінь? Я його не бачу!
Демон показав у повітря в себе над головою:
— Це через те, що ви не бачите шостого й сьомого рівнів. На цих рівнях мій гребінь справді впадає в око, мов соняшник. І до того ж він зовсім не бридкий. Звичайно, в полоні він трохи занедбався, але…
— Шостий і сьомий рівні! І ти певен, що ні на мить не скинув своєї подоби?! Так, так! — Мендрейк хутко підняв руку бо демон уже зібрався рішуче перечити йому. — Твоя правда. Я вірю тобі й дякую за відомості. Звичайно ж, ти захочеш перепочити після того, як тебе закидали яйцями. Іди собі! Поки що ти вільний.
Фританґ із радісним виттям крутнувся — й зник у центрі пентакля, ніби його засмоктало туди. Панна Пайпер та Мендрейк перезирнулися.
— Ще один випадок, — зауважила панна Пайпер. — І знову діти!
— Хм-м… — Чарівник поринув глибше в крісло й зімкнув руки на потилиці. — Перевірте по своїх записах, скільки всього було таких випадків. Доведеться відкликати демонів з Кенту.
Він подався вперед, сперся ліктями об стіл і тихо виголосив закляття. Панна Пайпер підвелася й наблизилася до шафи, що стояла скраю пентакля. Відчинивши горішню шухляду, вона дістала звідти товсту теку. Тоді повернулася на своє місце, зняла з теки гумку й заходилася хутко гортати документи, що були всередині. Тим часом Мендрейк завершив закляття: повіяло жасмином і шипшиною. В крайньому правому пентаклі з'явилася здорова постать — велетень із білявим, хитромудро зачесаним волоссям і одним-єдиним блискучим оком. Панна Пайпер далі перечитувала папери.
Велетень низько й витончено вклонився:
— Господарю, вітаю тебе кров’ю твоїх ворогів, їхніми криками й плачем! Перемога за нами!
Мендрейк підняв брови:
— То ви прогнали їх геть?
Циклоп кивнув:
— Вони тікали, наче миші від лева! Часом навіть буквально…
— Еге ж. Цього я й сподівався. Ви взяли когось у полон?
— Ми знищили багатьох. Якби ви чули, як вони верещали! Земля аж здригалась від їхнього тупотіння…
— Зрозуміло. Отже, взяти в полон не вдалося нікого? Але ж саме це я наказував і тобі, й іншим! — Мендрейк постукав пальцями по столу. — Через кілька днів вони нападуть знову. Хто послав їх? Прага? Париж? Америка? Без полонених ми ніколи про це не дізнаємось. Усе було марно!
Циклоп завзято відсалютував:
— Я зробив свою справу. Я задоволений тим, що виконав твої бажання. — Він помовчав. — Здається, ти замислився, господарю?
Чарівник кивнув:
— Я саме вирішую, Аскоболе, що краще вибрати для тебе: Голки чи Неприємні Обійми? Що більше тобі до вподоби?
— Ти не можеш бути таким жорстоким! — циклоп крутнувся всім тілом і затеребив пасмо свого волосся. — Винен не я, а Бартімеус! Він знову нічого не зробив. Його вивели з ладу першим ударом! Це через нього я випустив ворогів — він благав мене допомогти йому вибратись із-під каміння! Він немічний, мов пуголовок, та ще й підступний: твої Голки мають дістатися йому, а не мені!