Пізніше я довідався, що батько Носе, вирішивши по дорозі до університетської аптеки, де він служив, подивитись, як вирушають на екскурсію школярі, серед яких був його син, зайшов на вокзал, не попередивши його про це.
Носе Ісоо невдовзі після закінчення середньої школи захворів на туберкульоз і помер. На панахиді, що була у шкільній бібліотеці, надгробну промову перед портретом Носе у форменому кашкеті читав я. До своєї промови я не без умислу вставив фразу: «Пам’ятай про свій обов’язок перед батьками».
Травень 1916 р.
Бесіда з богом мандрів
Настоятель Храму Небесного Владики превелебний Домьо потихеньку покинув ложе і, опустившись на коліна перед столиком, розгорнув восьмий сувій «Сутри священного лотоса».
Вогонь у світильнику, здіймаючись над обгорілим кінчиком ґнота, яскраво освітлює інкрустовану перламутром поверхню столика. Із-за запони доноситься сонне дихання Ідзумі-сікібу[14]. Лише воно порушує розлиту в покоях тишу весняної ночі. Не чути навіть мишачого писку.
Превелебний Домьо всівся на оторочену білою каймою мату і, стараючись не потривожити сплячу, заходився півголосом читати сутру.
Такою була його давня звичка. Чоловік цей походив із роду Фудзівара. Й хоча він був рідним сином дайнаґона Мітіцуни, наставника принца крові, й до того ж учнем єпископа Дзіе, верховного ієрарха секти Тендай, не дотримувався ні Трьох Заповідей, ні П’яти Заборон[15]. Більш того — за способом життя він більше скидався на тих чоловіків, яких англійці називають «dandy», а ми — «щонайпершими любострасниками в Піднебесній». Але, хоч як це дивно, у проміжках між любовними втіхами він обов’язково читав «Сутру священного лотоса». Судячи з усього, сам він не вбачав у цьому ніякої суперечності.
От і сьогодні він прийшов до Ідзумі-сікібу аж ніяк не в ролі проповідника. Як один із численних поклонників цієї велелюбної красуні, він проник до її покоїв, аби цього весняного вечора не нудьгувати самотою. Хоча до перших півнів було ще далеко, він крадькома покинув ложе, щоби вустами, які зберігали запах вина, прочитати милостиві слова про шлях, на якому всі живі істоти знайдуть спасіння…
Поправивши комір своєї накидки, превелебний Домьо заходився ревно читати сутру.
Скільки часу він провів за цією справою — невідомо. Тільки раптом він помітив, що вогонь у світильнику спадає. Верхня частина полум’я зробилася синьою, і світло поступово ставало все тьмянішим. Невдовзі ґніт почав куріти, й полум’я витяглося в тоненьку ниточку. Превелебний Домьо у роздратуванні декілька разів підкручував ґніт, але від цього світло не ставало яскравішим.
Однак це ще не все — в міру того як світло слабішало, повітря в глибині покоїв густішало, поки зрештою набрало невиразних обрисів людської постаті. Превелебний Домьо мимоволі припинив читання.
— Хто тут?
У відповідь тінь ледь чутно промовила:
— Вибачте, що потривожив вас. Я — старець, який мешкає поблизу храму на П’ятому проспекті.
Превелебний Домьо злегка відкинувся назад і, напружуючи зір, заходився розглядати старця. Той розправив рукави білого суйкана і з багатозначним виглядом усівся напроти нього. Хоча ясно розгледіти старця в темряві було неможливо, кінці тасьми, які звисали від шапки ебосі, та й увесь його вигляд свідчили про те, що це не лис і не борсук-перевертень. У руці він тримав вишукане віяло з жовтого паперу, яке було неважко розгледіти навіть у напівтемряві.
— Який такий старець?
— Справді, назвавшись усього лише старцем, я висловився не зовсім ясно. Я — Сае, бог мандрів із П’ятого проспекту.
— Он як? З якої речі ти сюди завітав?
— Я почув, як ви читаєте сутру, і на радощах прибув подякувати вам.
— Я кожного дня читаю цю сутру, не лише сьогодні.
— Тим більше.
Бог Сае шанобливо схилив свою коротко обстрижену жовтаво-сиву голову і все тим же ледве вловимим пошептом продовжував:
— Коли ви читаєте сутру, чистих звуків вашого голосу дослухаються не лише Брахма й Індра, але й усі будди та бодхисатви, що їх не злічити, як не злічити піщинок на берегах Ґанґу. Чи можу я, недостойний, рівнятися з ними? Одначе нині… — В голосі старця несподівано почулась ущиплива нотка. — Одначе нині, перед тим як читати сутру, ви не тільки не здійснили обмивання, але й приторкалися до тіла жінки. От я і подумав, що боги і будди, які відчувають огиду до всякої скверни, навряд чи захочуть завітати сюди, і, скориставшись цим, прийшов подякувати вам.
15
В основі буддійських морально-етичних принципів лежать Три Заповіді — слово, справа, думка — і П’ять Заборон — убивство, злодійство, перелюбство, брехня, пиятика.