Я часто думав: «Коли я закохувавсь у жінку, вона завжди закохувалась у мене. Як було б добре, якби, коли я починав її ненавидіти, вона також починала ненавидіти мене».
Після тринадцяти років я часто закохувався й починав писати ліричні вірші, але завжди звільнювався від кохання, не заходячи занадто далеко. Це пояснювалося не тим, що я був занадто вже моральним. Просто я не забував усе як слід підрахувати в думці.
Із будь-якою жінкою, навіть із тією, що я найбільше кохав, мені було нудно розмовляти більше ніж годину.
Я багато разів брехав. Але коли я намагався записати сказану мною брехню, вона ставала нескінченно жалюгідною.
Я ніколи не нарікаю, якщо мені доводиться ділити з кимось жінку. Але тільки за двох умов — або я з ним зовсім незнайомий, або він мені безмежно далекий.
Я можу кохати жінку, яка, кохаючи когось, обдурює чоловіка. Але відчуваю глибоку відразу до жінки, яка, кохаючи когось, нехтує дітей.
Мене роблять сентиментальним лише безвинні діти.
Коли мені не було й тридцяти, я кохав одну жінку. Якось вона сказала мені: «Я дуже винувата перед вашою дружиною». Я не відчував перед дружиною ніякої провини. Та слова жінки запали мені в душу. І я подумав: «Можливо, я винуватий і перед цією жінкою?» Я досі відчуваю ніжність до неї.
Я був байдужим до грошей. Звісно, тому, що на життя мені завжди вистачало.
Я був чемним із батьками. Тому що вони були літніми людьми.
Двом-трьом своїм приятелям я жодного разу в житті не збрехав, хоча й правди не говорив. Тому, що й вони не брехали мені.
Навіть якщо за революцією буде наступна революція, життя людей, за винятком «обраної меншості», залишиться безрадісним. «Обрана меншість» — інша назва для ідіотів і негідників.
І Шекспір, і Гете, і Лі Тай-бо[149], і Тікамацу Мондзаемон[150] умирають. Але мистецтво залишає зерна в душі народу. 1923 року я написав: «Нехай коштовність розіб’ється, черепиця вціліє». Я твердо переконаний у цьому й донині.
Слухай ритм ударів молота. Доти, доки цей ритм звучатиме, мистецтво не загине. (Перший день першого року Сьова[151].)
Я, звичайно, зазнав поразки. Але те, що створило мене, без сумніву, створить іще когось. Загибель одного дерева — проблема малозначна. Поки існує величезна земля, що зберігає в собі незліченні зерна. (Того ж дня.)
Сон приємніший за смерть. Принаймні, віддатися йому легше — це без сумніву. (Другий день першого року Сьова.)
Примітки
БРАМА РАСЬОМОН
Ітимеґаса — старовинний жіночий солом’яний широкополий капелюшок.
Моміебосі — старовинний чоловічий головний убір у вигляді м’якої шапки з загнутим уперед верхом.
…часу Мавпи… — за стародавнім японським численням часу за знаками Зодіаку — з 3-ї до 5-ї години дня.
НІС
Найдодзьоґубу — сан монаха, який служив у двірцевій каплиці.
Будда Аміда (санскр. Амітабха) — один з найшанованіших в Японії будд.
Сутра «Каннон-кьо» — один з розділів «Сутри священного лотоса» («Садхармапундаріка»), присвяченої бодисатві Каннон.
Мандґлаяна, Шаріпутра — учні Будди.
Наґарджуна — засновник Махаянги, головного напрямку буддизму.
Асваґхоша — буддійський проповідник, автор «Життя Будди».
…у шуханьського князя Лю Сюаньде… — Шухань — одна з трьох частин Стародавнього Китаю. Лю Сюаньде (160—213) — син імператора, воєначальник.
Вішвабхадра — бодисатва, що його зображували верхи на слоні.
Ґінкґо — квітуче дерево.
ПЕКЛО САМОТИ
Дзенський храм. — Дзен — одна з дуже поширених в Японії та деяких інших країнах світу буддійських сект.
«Під тим світом, де мешкає все живе, на п’ятсот рі простягається пекло» — фраза з «Кусярон», канону секти Куся, вчення якої проникло в Японію в VII столітті.