— Поглянь туди. Нас зустрічають мої люди.
Ґої поглянув — дійсно, між соснами з берега до них поспішали двадцять-тридцять людей верхових і піших, з рукавами, що розвівалися на зимовому вітрі, ведучи в поводі двох коней під сідлами. Зупинившись на належній відстані, верхові поквапливо зійшли з коней, піші шанобливо схилилися біля узбіччя, і всі стали з побожністю очікувати наближення Тосіхіто.
— Я бачу, лисиця виконала ваше доручення.
— У цієї тварини вдача перевертня, виконати таке доручення для неї раз плюнути.
Так, розмовляючи, Тосіхіто і ґої під’їхали до челяді, що очікувала.
— Стременні! — промовив Тосіхіто.
Шанобливо схилені люди поквапливо підхопилися й узяли коней за вуздечки. Всі раптом одразу звеселилися.
Тосіхіто і ґої зійшли на землю. Ледве вони всілися на хутряну підстилку, як перед обличчям Тосіхіто став сивий слуга в коричневому суйкані та сказав:
— Дивна річ приключилася вчора ввечері.
— Що там таке? — ліниво запитав Тосіхіто, передаючи ґої піднесені слугами коробки вариґо із закусками та бамбукові фляги.
— Дозвольте доповісти. Вчора ввечері в час Пса пані несподівано знепритомніла. В нестямі вона сказала: «Я — лисиця із Сакамото. Наблизьтеся й добре слухайте, я передаю вам те, що сказав сьогодні пан». Коли всі зібралися, пані зволила сказати такі слова: «Пан раптом намірився запросити до себе гостя. Завтра до часу Змії вишліть йому назустріч до Такасіми людей, а з ними приженіть двох коней під сідлами».
— Це дійсно дивна річ, — погодився ґої, щоб зробити приємність панові та слузі, а сам переводив зіркий погляд з одного на другого.
— Це ще не все, що зволила сказати пані. Після того вона застрашливо затряслася, закричала: «Не запізніться, інакше пан вижене мене з родового дому!» — а потім невтішно заплакала.
— Що ж було далі?
— Далі вона поринула в сон. Коли ми виїжджали, вона ще не зволила прокинутись.
— Он як! — урочисто промовив Тосіхіто, обернувшись до ґої, коли слуга замовк. — Навіть звірі служать Тосіхіто!
— Залишається тільки подивуватись, — озвався ґої, схиливши голову й чухаючи свого червоного носа. Потім, зобразивши на своєму обличчі надзвичайне здивування, він застиг із роззявленим ротом. У вусах його застрягла крапля саке.
Минув день, і настала ніч. Ґої лежав без сну в одному з приміщень маєтку Тосіхіто, втупившись незрячим поглядом у вогник світильника. В душі його одне за одним пропливали враження вечора напередодні — Мацуяма, Оґава, Карено, що їх вони проїздили на шляху сюди, базікаючи та сміючись, запахи трав, листя дерев, каміння, диму вогнищ, на яких палили торішнє бадилля; й відчуття величезного полегшення, коли вони під’їхали, нарешті, до маєтку і крізь вечірній туман він побачив червоне полум’я вугілля в довгих ящиках. Зараз, у постелі, про все це думалось, як про щось далеке й давнє. Ґої з насолодою простягнув ноги під жовтим теплим плащем і подумки замислено оглянув своє нинішнє становище. Під ошатним плащем на ньому були два підбиті ватою кімоно з блискучого шовку, позичені Тосіхіто. В самому цьому одязі так тепло, що можна навіть, напевно, спітніти. А тут іще піддає жару саке, удосталь випите за вечерею. Там, просто за віконницею в узголів’ї, розкинувся широкий двір, увесь блискучий від інею, та в ось такому блаженному стані це не страшно. Величезна відмінність у порівнянні з тими часами, скажімо, коли він був у Кіото учнем самурая. І все-таки в душі нашого ґої зріло якесь невідповідне занепокоєння. По-перше, час тягнувся занадто повільно. А з другого боку, він почувався так, ніби йому зовсім не хочеться, щоб світанок — і час насолоди бататовою кашею — наставав скоріше. І в зіткненні цих суперечливих чуттів збудження, що оволоділо ним через різку зміну обстановки, вляглося, застигло, пасувало сьогоднішній погоді. Все це, разом узяте, заважало йому й віднімало сподівання на те, що навіть жадане тепло дасть йому можливість заснути.
І тут у дворі пролунав громовий голос. Судячи з усього, голос належав тому самому сивому слузі, який зустрічав їх нещодавно на середині дороги. Цей сухий голос, чи тому, що він звучав на морозі, був страшний, і ґої здавалося, буцім кожне слово віддається в нього у кістках поривами крижаного вітру.