Я зроду не здавався. Я Ільмарранен.
ТИ НЕ ЗДАВАВСЯ. АЛЕ ВОНИ — ВОНИ ВІДДАДУТЬ ТЕБЕ КАТАМ.
Потворна кругла річ підстрибнула, викотилася з темряви. У Руала волосся стало сторч — то була голова, людська голова з ще живими, безтямно виряченими очима, які досі кліпали; трепетні артерії судомно стискалися, і з них, пінячись, цебеніла густа кров.
Голова нарешті завмерла, очі востаннє смикнулись і зупинилися. І в цьому страдницькому, мертвому, знівеченому обличчі Руал упізнав — себе.
ЦЕ ТОБІ ПРИЗНАЧЕНО, МАРРАНЕ. ТЕБЕ ЗАБРАНО З ЕШАФОТУ, АБИ ВІДЧИНИТИ ДВЕРІ. КОЛИ СТОЇШ НА ПОРОЗІ СКАРБНИЦІ, НЕ ЧАС ПЛАКАТИ ЗА ГАНЧІР’ЯНОЮ ЛЯЛЬКОЮ. ІДИ. ДОЛЯ. ВЛАДА. МОГУТНІСТЬ. ПОМСТА. ЩО ХОЧЕШ.
Руал насилу відірвав погляд від страшної голови.
А чого я хочу? Що значить — влада, по-твоєму?
ТИ ЗАПИТУЄШ? ТИ, ЩО БУВ ЛАВОЮ?
Гойднулася підлога під ногами.
Усі вулкани світу вивергали його. Він котився немислимими, колосальними просторами, щось спалював і щось щадив.
Усі хмари гриміли ним, як громом. Потоками дощу він топив або рятував.
Він був тайфуном у морі, він був самумом у пустелі, він був усіма буревіями на світі. Він виривав із землі вікові дерева і, граючись, трусив гори, які теж були ним.
Він був кожним суворим учителем у кожній сільській школі, учителем з пучком різок і довгою дерев’яною лінійкою.
Він був чумою, і його ім’я вселяло жах. Із тисячі жертв одну, на вибір, він залишав жити.
Усі трясовини на поверхні землі, смертоносні коловерті й вир, який затягує неслухняних і ледачих дітей.
Помисли смертних, зрозумілі для нього, мов дитячий віршик, викликали посмішку. Їхня боротьба з щоденним вмиранням заслуговувала хіба що на поблажливе зітхання.
Всевідання. Всемогутність. І раптом — багаття в чистім полі.
Біля багаття…
Спалахнуло обличчя, спійманим звірям забилося серце.
Поплутане темне волосся, оголені плечі, несміливо простягнені до нього руки…
Ящірка!
Небо, що зі мною?!
Всі вулкани світу вивергали їх, злитих у одному потоці лави.
У гуркоті блискавок вони одним дощем падали на землю.
Потураючи їхнім примхам, чергувалися припливи й відпливи.
Два вихори звивалися кільцями, зносили дахи й трусили гори, що…
Ніби м’ячиком, вони перекидалися сонцем — світанок, захід…
Ящірко, це я, Марран, ти чуєш?!
Тиха ріка. Дві форелі в місячному світлі.
Вогонь у грубці. Сплять, посопуючи, їхні діти. Переривчастий подих на його обличчі, волога тепла шкіра, підступають солодкі корчі. Він — ніжність до кінчиків волосся, вона — суцільна, всеобіймаюча ніжність…
КОРОЛЬ І КОРОЛЕВА НА ОДНОМУ ТРОНІ. ВЛАДАР І ВЛАДАРКА. ТИ ХОЧЕШ ЦЬОГО, МАРРАНЕ?
Але в неї дитина… Як же можна…
Пауза.
МАРРАНЕ, ТИ ПРИ СВОЄМУ РОЗУМІ? ТИ ТЯМИШ, ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ?
Не розумію. А ЩО ти хочеш зробити з цим світом? Він не подобається тобі. Мені теж не дуже подобається. То що ж, спалити його, витруїти? ЩО ти з ним вчиниш?
ТИ ВЧИНИШ. ЦЕ БУДЕ ТВІЙ ВЧИНОК, МАРРАНЕ.
Гаразд. Що я з ним вчиню?
А ЩО РОБИТЬ САДІВНИК ІЗ ДИКИМ, ЗАНЕДБАНИМ САДОМ? ТОБІ ЗНАДОБЛЯТЬСЯ І НІЖ, І СОКИРА. БЕЗЛІЧ ГІЛОК ДОВЕДЕТЬСЯ ВІДСІКТИ, АЛЕ САД ВІДРОДИТЬСЯ І САДІВНИК БУДЕ ЗАДОВОЛЕНИЙ.
Він вагався.
Що ж має рости в цьому… відродженому саду?
ВИРІШУЄ САДІВНИК. САДІВНИК МУДРИЙ І СПРАВЕДЛИВИЙ.
Вирішує садівник… Але хіба можна виправити непоправне?
НОВЕ ПІДІЙМАЄТЬСЯ НА ПОПЕЛИЩІ. З ХАОСУ НАРОДЯТЬСЯ ПОРЯДОК І ГАРМОНІЯ. ЗРОБИ ЦЕ, МАРРАНЕ.
На попелищі?
Як пересохли губи, як макітриться в голові.
Так. Я згоден. Кажи, що робити.
Безодня відгукнулася шерехом, схожим на віддалені оплески.
У скорботному мовчанні ми повернулися до забутого Лартового дому.
Дім чекав на господаря; здавалося, ми полишили його вчора, і тільки в передпокої, там, де я звичайно підстригав вовну на килимі, височіла буйна парость.
Ларт скоса глянув на місце, де раніше стояв потворний вішак, і зітхнув:
— Вино. Обід. Усе інше.
І, кивком запрошуючи за собою Орвіна, пішов нагору, до свого кабінету.
Я не знав, за що перше хапатися. Розсовуючи всі штори й відчиняючи вікна на своєму шляху, я кинувся в кухню.
Будинок оживав — зітхали каміни, здіймаючи заметіллю старий, давно охололий попіл; на різні голоси рипіли під ногами мостини — по-моєму, вони невміло намагалися відтворити улюблену мелодію Ларта. Самі собою спалахували недогарки свічок, хоча був ясний сонячний день. Люстри дивилися мені вслід кришталевими підвісками.