У цьому місці Джо Ероут завжди робив паузу. До колотнечі у Канаді він не має жодного відношення. А от те, що його наказ прибрати непотрібних свідків у Швейцарії виконано так майстерно, імітуючи ритуальне самогубство, робило честь виконавцю — старині Доулду.
Як там твій індонезійський сувенір, га, старий?..
Але хлопця у тому спектаклі не повинно було бути. Фе, це ж не джунглі Індонезії. А втім…
— Усе повертається на круги своя, — згорнув газету Ероут, потираючи груди, за якими кожного разу, як очі наштрикувалися на фото замордованого підлітка, починало калататися серце, збиваючи з розміреного ритму. — Коло повинно замкнутись…
Імітація ритуального самогубства — це лебедина пісня старини Доулда (Ероут знав, що Доулд потрапив до лікарні відразу після виконання страшного завдання). З цього він почав у джунглях Суматри, цим, очевидно, і закінчить. Якщо вже чорно-біле газетне фото стає червоним в очах і змушує калататися серце, то що вже говорити про друзяку Доулда.
Ех, роки…
Загалом, Ероуту плювати, що там вигадав Доулд, але він вдячний долі, що вона вреші-решт розпорядилася саме так і повернулась аверсом на монеті, добряче підточивши хворобою Гренда. З інсультом, до якого підмішана добряча порція паранойї, довго не протягне. Щось таки підказувало Ероуту, що Доулд почне ворушитися по стількох роках мовчанки.
На гірській фермі у Швейцарії зберігався законсервований склад зброї. Нещодавно її всю було забрано. Війна у сусідній країні, розколотій на самостійні частини, не на жарт вимагала нових і нових надходжень. Старий Ероут, як завжди, відгукнувся, але, на Бога, його ж запаси не бездонні. А втім, чого гріха таїти, на продажу останньої партії він заробив добряче. Правда, і там без допомоги старини Доулда не зміг обійтися, — забагато радянці стали пхати носа у його бізнес. Тоді Гренд непогано спрацював у Лондоні, де прибрав братів Буциєвих — Руслана та Ібрагіма — найбільших торговців зброєю мусульманського світу совдепії. Вони умудрялися переробляти навчальні літаки під бойові, які могли нести бомбове навантаження до однієї тонни. Дурні та наївні були, викладаючи козирі Ероуту. Конкурентів з такими замірами він не міг допустити, бо сам відпрацював канал постачання російської зброї. Збирав її, ніби справді мав дар передбачення, що небавом знадобиться велика партія зброї та психотропних засобів недалеко від Нідерландів, на півдні старенької Європи.
Ще років з десять тому, гей-гей, на якому коні сидів Ероут. Але роки минули і закономірно виринули з усіх-усюдів сильніші, могутніші конкуренти. Операція поблизу Женеви — суцільний переляк і пересторога з’їджених нервів. Джо Ероут зрозумів — він старий для таких ігор. Зістарівся і Доулд, його караюча тінь, якого, нарешті, Ероут так смикнув за яйця, що той зірвався, оскільки потрапив до лікарні. Доконав Доулда отой підліток…
— Ех, роки… — кректав з жалем Ероут.
До кабінету увійшли.
— Ось перехоплення останньої телефонної розмови об’єкта, — молодик вишколено клацнув закаблуками, поклавши листок паперу перед Ероутом. — Будуть якісь розпорядження?
— Повідомлю, — удаючи байдужого по-старечому прожував Ероут.
Спочатку, як Джо Ероут, відставний армієць, а тепер володар невеличкої торговельної фірми в одному з районів голландської столиці, віднайшов свого приятеля Гренда Доулда, з котрим довелося чалапати джунглями у 45-му вистрілюючи аборигенів, і встановив неспроста за його телефоном цілодобове підслуховування, на подібну інформацію реагував емоційніше. Однак минали роки, Гренд міцно тримав за зубами свою таємницю. Але зате, коли Джо Ероут як до старого доброго приятеля видихував у слухавку «як там твій індонезійський сувенір, га, друзяко?», то п’ястуки пальців аж пересмикувало, — знав, маріонетка Доулд зробить все, щоб тільки ніхто не підступився до його таємниці.
Тому віддавав накази, від яких можна було збожеволіти і чекав, поки той головоріз не витримає. Так, хлопця на фермі не повинно було бути…
Все ж Джо Ероут пишався своєю тактикою — з усього видно, він зломив Доулда. Залишилося лише трішки почекати…
Але завжди серце тьохкало, як тільки-но йому клеїли на стіл прослухану інформацію про нудне і смердюче тління Доулда на цьому світі. Оті папірці стенографічно відтворювали одне — Доулд жебрав гроші на лікування в усіх страхових кампаній Амстердама. І жодного іншого дзвінка, жодної іншої розмови. Іноді Джо Ероута шкребло: послуги прослуховування коштували дуже дорого, тільки результату — нуль, гроші роками викидалися на вітер. Та серце щоразу, як клацали закаблуки інформатора, калаталося: а раптом?…