Усю ніч Майкл виголошував промови перед безликими жінками, ходив по камері і вів з ними, як з присяжними, довірливу бесіду. Врешті-решт грізний головуючий метнув з-під скелець окуляр блискавку:
— Прош-ш-ш… сюди найважливіший доказ — браслет із знаком лева!
На бога, — піднімав руки Майкл, — це ж так просто: знайти Марту і усе витлумачити присяжним. Але… Даві ніколи не признається, що Марта у нього. І це незаперечний факт, ніхто його навіть не спробує опротестувати. Про це він думає щодня, щоночі. І усе даремно. Недоказово.
У дальньому другому куті колихала їхню дитину Марта. Браслет був у неї на руці. Але про це дарма говорити у суді.
… мені жаль…
… і мені шкода…
… і мені-і-і…
Брязнули двері. За ним прийшли.
— Невже шоста година? — перепитав Майкл.
— Шоста, — погодився наглядач і вправно почепив кайданки.
У залі суду висіла нудота. Репортери не клацали фотоапаратами, не розгортали техніку телевізійники. Змушені нудьгувати очікуючи, поки піде оголошення вироку, яке й треба відзняти, щоб показати і розповісти добропорядним глядачам, що суд Танджунау карає мечем Феміди кожного, хто зазіхне на життя другого, незалежно від нації та громадянства.
Але Майклові навіть цікаво послухати, що про нього говорить і прокурор, і що доброго націдить захисник. Прокурор говорив довго, емоційно вимахував руками, в повітрі виписувалися вказівним пальцем застереження — жодної поблажливості тут не може бути. Нурен Гадженг, навпаки, ніяково благала про співчуття, бо хоча й знайдено докази проти Харріса, але скоїти вбивство така інтелігентна і освічена людина, до того ж юрист за фахом, котрий краще за багатьох знає, що з правосуддям грати у піжмурки не варто, не могла.
— Зробив той, кому це вигідно, — процитувала латину Нурен Гадженг. — А мотивів у Харріса не було і не могло бути. Завтра я представлю свідка. Гадаю, його свідчення проллють світло на смерть Теодора Ероута. І можна буде використати перехресний допит.
— Погоджуюсь! — кивнув головуючий. — Чи не назвете ви прізвища свідка?
— Ні. Поки що не варто, — вперше заперечила Нурен.
— Це що, буде дух покійного Ероута? — насмішкувато вигукнув адвокат-обвинувач.
Однак Нурен Гадженг не зреагувала на ці слова. Відійшла від присяжних і ніяково, як школярка, присіла на своє місце.
Відразу за адвокатом викликали судово-медичного експерта. Чолов’яга, продекламувавши про незаперечну приналежність знайдених речових доказів підозрюваному і вважаючи найактуальнішу частину свого виступу вичерпаною, повністю занурився у папери. Читав швидко-швидко, тим самим підкреслюючи другорядність, а то й цілковиту непричетність до судового слухання речей, що теж знайшли у номері загиблого.
— Біля столика лежала порожня пляшка з-під віскі марки «Jeam Beam», на якій ідентифіковано відбитки пальців загиблого. Крім того, під ліжком виявлено: а) чоловічі мокасини, що теж належали Теодору Ероуту; б) флакон з таблетками жовтого кольору. Зроблено аналіз приналежності їх до отруйних речовин та наркотичних препаратів. Результат негативний. Жовті пігулки, що містяться у флаконі, належать до доступних лікарських препаратів. Підтвердити чи заперечити приналежність їх покійному не вдалося. Як засвідчив власник готелю Бінгасар, ліки, очевидно, могли залишитися від попередніх клієнтів, і тому до слідства не мають ніякого відношення. Хіба би, — закінчив свій виступ у гумористичному тоні судмедексперт, — варто обслузі готелю краще дбати про прибирання пилюки у кімнатах.
— Дозвольте! — раптом зірвався з місця Маас.
— Як це розуміти — «не мають ніякого відношення»? Хіба так можна говорити про ліки? У кімнаті, де скоєно вбивство, знайдено жовті пігулки…
Хенрик замовк. Невже Фатухелу, котрий першим висловив припущення про вбивцю Ероута, мав рацію?
Телевізійні камери пішли у наступ. Стрекотіли безупинно, смакуючи непередбаченим розвитком подій. І тільки це змусило головуючого поводитися надзвичайно обачно.
— Якщо ви маєте щось сказати високому суду, то підійдіть сюди, відрекомендуйтеся, складіть присягу і розкажіть, яке відношення до справи мають знайдені ліки.
Маас виконав необхідну процедуру і звернувся до судмедексперта.
— Я б хотів знати, де зараз знаходиться пляшечка з ліками?
— Ясно де, разом з іншими речами, знайденими на місці вбивства, у запломбованому пакеті.
— Прошу пляшечку з ліками негайно принести до суду, — наполягав Маас.
— Прийнято! — вдарив молотком суддя. — Оголошується п’ятнадцятихвилинна перерва.