Кейс з грошима закопав біля стовпа, що підпирав навіс, і навіть поклав на те місце камінь. Любив сидіти на ньому, недолугими звилинами обсмоктував сутність свого життя і раз за разом збивався, коли перераховував паки з латексом. А їх ставало більше й більше. Сем уже готував відправлення першої партії латексу на Суматру власним катером. Не доведеться перейматися збутом цінної сировини — спекулянти самі бігали і випрошували товар, набавляючи ціну.
Чи думав коли про те, що вбив Ероута? Ні. Принаймні, це не мучило його жахливими сновидіннями тут, на власній плантації. Ставлення до смерті у Сема, як і у решти мусульман Індонезії, спокійне. Велике життя Аллах дає людям для того, щоб у них вистачило часу усвідомити і збагнути свої гріхи. І трагедії у смерті тут не бачать. Їй ідуть назустріч.
Коли загинув Тіт і це підтвердилося по знайдених уламках від його катера, в селищі влаштували поминки-сламетан. Ні сліз, ні ридань. Недопустимо. Піддатися горю і слабості, оголити печаль серця — значить визнати себе безпомічним і слабким. Це тут осуджується.
Сем чекав тисячного дня після смерті Ероута. Це той рубіж, який повністю віддаляє перетвореного на прах мертвого від живого. І якщо досі до нього жодного разу не з’явився лелембут — злий дух, котрий входить в тіло і накликає хвороби або божевілля, значить Сем переміг дух Ероута.
Тут, серед тропічного лісу, Сем почувався вільним господарем, відмежованим від решти підступного світу гавканням собачої зграї. Тут нікому не треба кланятися і виконувати чиїсь накази. Дух Сема — вільний, і навіть лелембут, що вселявся у вбивць, караючи їх, оминув його. Іноді Сем шкірився від такої насолоди: стіна колючої гевеї стала непрохідною для лелембута.
Однак довго на камені не сиділося. В голові здебільшого робилося порожньо і навіть гулко дзеленьчало, як в дірявому, розсохлому коліні бамбука. І тоді Сем хапав важкий тесак-паранг і рушав на плантацію вирубувати підлісок, що заважав гевеї розпускати свої колючки. Може, це і був вияв його сумління?..
На березі селища, неподалік третього ліхтаря, погойдувався і ліниво хизувався прип’ятими ланцюгами з величезним навісним японським замком новий моторний катер, по правому борту якого йшов напис «Сем з Ентанго». Ще трохи, і його господар гонорово повезе першу партію латексових пак на Суматру. Про це загуло все селище.
Мати Сема теж вишивала по базару у новій кебайї[27] та кайні[28]. І коли сусіди при зустрічі питали про життя-буття, жінка відповідала по-новому:
— Чочог сенанг!
Для місцевих, котрі здебільшого говорили про свої убогі статки життєвою категорією «тідак сенанг», це викликало загальне зацікавлення. Перешіптувалися: звідкіль взявся мир і спокій на душі жінки, чому ніщо її не турбує? Сенанг, та й годі. Так визначалася тут ця життєва категорія. Мало хто з голоти дозволяв собі розкіш палити цигарку з гвоздикою — сенанг, мати покладистих, роботящих чоловіка та синів — сенанг, сидіти під дахом під час зливи — сенанг. У них здебільшого протилежне — тідак сенанг.
А тут ще таке зухвале — чочог — друга життєва категорія, сповнена філософського змісту відповідності. Бо все у світі, вважали, повинно бути в гармонії, все повинно пасувати, скажімо, як ключ до замка. Якщо чоловік і жінка чочог, то шлюб щасливий, або погода і земля чочог, то чекайте хорошого врожаю. А якщо родина Сема має власну плантацію, на якій працюють усі і сподіваються небавом отримати чималий зиск із зібраного латексу, то чому ж не говорити жінці, що у неї — все чочог, а вона — сенанг.
— Чочог сенанг! — відповідала на привітання мати Сема і дозволяла собі купувати на базарі цибулю, моркву і картоплю, які вряди-годи привозили торговці з гір Суматри. У вологих, постійно жарких долинах ці городні культури ростуть погано, а там дають добрі врожаї.
Тепер родина Семуторангдана Фалі їла м’ясо, в основному бабур-айям, рисову кашу-розмазню із шматочками курятини. Кістки збирали і відвозили на плантацію — там Сем з рук годував ними собак.
Ніхто не бачив, щоб Сем коли зайшов у кнайпу перекинутися кількома словами з поважними людьми Ентанго, котрі теж мали не одну плантацію і знали толк у цій справі. Не бачили його і в крамничках, де можна було б купувати необхідне робоче знаряддя. Ніхто його не бачив, не чув, зате всі тільки про нього й говорили. «Відтоді, як приїздили з Флор до Сема», — починалася майже кожна балачка у прокуреній кнайпі. «Як тільки той європеєць знюхався з Семом», — підхоплювали за шинквасом…
Говорили-балакали, пліткували, вигадували, але достеменно про причини багатства родини Фалі ніхто не знав. А якщо на Ентанго хтось чогось не знає, то за цим криється щось недобре. І тому, коли у поліцейську дільницю Ентанго прийшла депеша із категоричною вимогою з’явитися Семуторангдану Фалі до високого суду Танджунау, усіх заціпило. Видно, в родині Сема не все чочог, як вони хизуються своїм сенангом.