Фатухелу тільки засопів. А Мануса ще й пальцем пригрозила:
— Дивись мені, як тільки малий прокинеться, відразу буди Марту. Зрозумів? І нікого стороннього щоб я не бачила на дхоу.
Фатухелу відмахнувся, хоча, хай йому грець, сподобалася посмішка Мануси та її керівництво, особливо, коли жінка таким маленьким пальчиком похитує до нього. Глипнув на свої руки, — куди там брунатним порепаним та просяклим цигарковим димом рукам рівнятися з жіночими. От якби їх зрівняти — долоню в долоню…
Не йшов спати, сперся на борт і роздивлявся доокруж. Щось тепле і забуте ворухнулося в душі. Що ж це було?
Ліхтарник блукав поглядом у пошуках відповіді по людях, що квапилися у своїх справах.
Невеличка бухта все ж вирувала життям, не блимала піщаними плямами запустіння, як на Ентанго.
Стріла баштового крана дзеленькнула неподалік. Фатухелу крекнув — для нього така мила ця музика. Потягнув поглядом туди, де ненажерливі чайки обліпили білого й лискучого мішка. Розвантажували якесь судно, мішки один за одним заповнювали кузов вантажівки, що стояла неподалік.
Погляд вхопив далі по березі двометровий кам’яний бар’єр, через який намірялися перестрибнути молоді хлопці, штовхаючи один одного, і важко зітхнув.
Колись мало знаходилося йому рівних у майстерності стрибуна. Не раз і не два на очах здивованих ентангівців він перестрибував такий бар’єр — символ чоловічої зрілості. Йому теж дівчата прикрашали груди пишними вінками, до яких вплітали й білі лілеї — вияв найвищої симпатії. Тільки так і не довелося йому знайти ту, що додавала у вінки білі королівські квіти.
А зараз? Е ні, тепер це не для нього. Тільки серце кольнуло за незворотним відчуттям, озвалося паморочливим ароматом тих лілей…
Хлопці на березі сміялися. Мало кому вдавалося отримати перемогу над висотою. Але це обов’язково станеться, бо у кожного шість верхніх зубів уже підрізані. Так роблять молодим рибалкам, бо тамта робота лише для відчайдушних сміливців. Тільки освяченим цим ритуалом дозволяють виводити човни на глибоку воду.
Дивно, але океан — основного годувальника та працедавця тут не люблять, відколи оселилися суматряни на цій землі. Ще й досі існує давнє вірування про злих духів, які живуть в океанських глибинах. Тому й підрізають зуби молодим рибалкам, щоб не було схожості з іклами хижаків — злих духів.
… До Тасуклаїнга лишився день ходу. Цю новину разом з бочівком прісної води та кошиком фруктів приніс Маас. Крім того, для малого Стефка передали пакунок памперсів і вже нічого, крім них, Марту та Манусу не цікавило.
Все ж від Майкла не заховалося, що Маас ще хоче щось сказати, але не в присутності жінок. І тільки коли Марта й Мануса після ситного сніданку, приготованого вмілою арабкою, зникли за циновкою закапелка, де спав Стефко, Хенрик видобув з кишені складену вчетверо газету.
— Хтось убив крісом Джо Ероута у Тусуклаїнгу. Погляньте на фото, руків’я знаряддя вбивства має знак лева такий самий, як і на браслеті Марти.
10
Що найбільше вразило Бойда, він навіть жахнувся, коли купив вечірню газету і побачив не знімок Джо Ероута, вочевидь, сканований з паспорта голландця, — пика жодних емоцій не викликала, а от вміщена поруч фотографія знаряддя вбивства тягнула на багато.
Гаплик, та й годі. Бо хоч Алістер і перехилив одразу тільки одну, ну нехай дві чарчини, але вишкірена пащека на крісі таки була як дві краплини схожа на ту, що стоїть у його сховищі під № 1.
А текст! Ті пройди-репортери таке рознюхали, що Господи ж ти мій! Одне страшніше другого. Спочатку синкові карк скрутили, а за ним — батечка тю-тю. Із усього того Алістер зробив один-єдиний висновок і переварив його з подвійною порцією дрінка.
Той, хто наближається до лева, sorry, дістає по самі яйця. І гірше аж ніяк не може бути по простій як світ причині (але тебе вона вже не бембає), бо ти — труп.
Хто ж наступний у черзі до сейфа? Хто? Бойд навіть озирнувся довкола, але нікого, крім його власної персони в кімнаті не було.
— Sorry, — невідомо перед ким клацнув закаблуками Алістер. — Я не стою у черзі на той світ, я взагалі не з тої черги. Дц того ж, у мене — пільги. Які? Отак усе на халяву і розкажи.
Бойд веселішав. Його могли теж запросто пришити, так як це зробили з голландцем, але він живий, значить, левова пащека до нього милостива. До того ж, скільки ще часу лишилося до бом-бом-бом, двохтисячного рочку?
Крім того, його розпрекрасна Рідхусанга теж непоганої, і навіть сказав би Бойд, справедливої думки. Хоча газетку про вбивство голландського бізнесмена купила і прочитала, але видушила з себе лише одне речення. Зате як воно додало настрою Алістеру!