Найменша заминка у почутій мові клієнта відразу викликала відповідну реакцію у завжди настороженого Калі. Саме тоді він підвів очі і помітив браслет.
Він упізнав його, відчув по важкому і глухому удару, коли білявка поклала руку на високу стійку, за якою люб’язно посміхалося обличчя клерка, байдужого до жіночої прикраси.
— То що ви хотіли? — допитувався клерк.
Але Калі уже був біля жінки, у якої холодно блимав на руці браслет із знаком лева. Шанобливо схилився перед нею:
— До ваших послуг.
І тоді у клерка від подиву відвисла щелепа. Він добре знав гордого і мовчазного Калі, але тепер не міг допетрати, чого той кремінь б’є поклони перед чужоземкою.
— Проведіть нас до сейфа у вигляді лева. Ось ключ, — і молода жінка поквапливо зняла з руки браслет, від чого він розпростався і став схожим на зазублене лезо ножа.
Калі знову шанобливо схилився перед волею власниці браслета.
— Прошу за мною, — протягнув речитативом піднесено й велично, ніби оголошував початок концерту духовної музики.
Цієї священної хвилини він чекав майже п’ятдесят років. Чекав він, як хоронитель багатств марта тоба-батаків, чекали й усі члени великого роду Гінсутіон.
Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від біди ізбав нас, єдина чиста і благословенна…
Калі увімкнув світло, виконавши усі формальності при вході до підземної зали. Потім зробив широкий жест рукою у напрямку до сейфа.
— Ось він. Вас залишити тут?
— Ні! — майже прокричала молода жінка. — Не йдіть. Нам, очевидно, буде потрібна ваша допомога.
На ці слова Калі лиш поштиво вклонився. Поведінка незнайомців видавалася дещо дивною і такою несхожою з хижими намірами попереднього відвідувача. Браслет на руці давав їй право верховодити і наказувати, а у Калі склалося враження, що жінка не горить бажанням зазирнути до сейфа у вигляді лева.
Майкл захоплено присвиснув:
— Справжній красень!
Він з цікавості обмацав гладкий левовий тельбух, в якому містилася скарбонка, і поплескав по холодній металевій поверхні.
— Ну, скажу я вам, зроблено справді бездоганно. — І заходився читати текст вміщеного в рамці документа.
— Диви, Марто, що написано. «Відчинить той, хто прийде з левом у руці».
Білявка підступила ближче.
— А ось цей запис хто б нам допоміг перекласти? — звернулася до Калі. — Там на початку значно більше написано.
— Так, високоповажна пані має рацію, — знову поштиво вклонився Калі.
— 1 ви знаєте, про що там йдеться?
— Кожне слово…
— Перекладіть, будь ласка.
Фантабеан Калі розправив плечі, гордо підніс чоло, звівши очі до неба. Йому не треба зазирати у текст. Його він знав напам’ять.
— … вересень, дня 20-го від 1945 року. Волею Господа нашого ми, християни марга Гінсутіон тоба-батаків, народжені вільним народом. Господь велів нам терпіти і нам воздається. Та лише оголошена війна проти нашої держави змушує відкласти святу місію. Церква матері Господа нашого Богородиці буде стояти на вільній землі тоба-батаків. Ми довіряємо «Бойд банку» стерегти наші скарби. Ключ від скарбонки у вигляді металевого браслета із знаком лева зберігається на моїй руці, руці раджі вільного християнського марга Гінсутіон народу тоба-батаків. По моїй смерті сейф відчинить той, хто прийде з левом у руці.
— Господи! — похитала головою Марта, коли Фантабеан Калі закінчив читати. — Усе це правда…
Була нетерплячою, настороженою, знервованою. Знову почепила браслет на руку.
— Треба знайти когось з марга Гінсутіон. І то негайно! їм треба віддати цього ключа.
— Треба, — погодився з нею молодий чоловік. Пригорнув її до себе. — Заспокойся, рідна…
— Я вам допоможу, — тихо зронив Калі, знову поштиво вклоняючись. У грудях старого хоронителя радісно калатало серце. Душа читала молитву вдячності…
Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою…
12
Алістер помітно занервував. Йому давно не тридцять і навіть не п’ятдесят, щоб за так переносити подібні стреси. Спочатку історійка з голландцем, од якої запросто можна збожеволіти. Кріс із вишкіреною пащекою лева — теж не цукерка, хоч він таким чином і позбувся конкурента. Та голова пухла щодня.
Рідхусанзі віднедавна Бойд нагадував людину, яка віч-на-віч зіткнулася з аномальним явищем.
Віднедавна? Можна й конкретніше, якщо, приміром, згадати хоча б раптову появу у банку голландця на ім’я Джо Ероут або отой давній випадок, який змінив її життя, хоча ще трішки і ручища Бойда могли його обірвати. Але для жінки тепер це не мало значення.