— Так, пані, маєте рацію, це й справді казковий куточок, — виліз з машини Бойд. — Он там, на другому березі річки, по той бік водоспаду і живуть батаки. Погляньте, звідси видно їхнє селище як на долоні. Я завжди, як їду до тоба-батаків, зупиняюся тут.
Бойд хвацько попрямував до краю урвища. Повернувся і знову вказав рукою туди, де живуть тоба.
— Відразу за мостом першими ідуть халупки марга Гінсутіон. Дивіться! Тільки обережно! — остерігав молодих людей, що поспішили до нього.
Він навіть підхопив молодого чоловіка під лікоть. Майкл приставив вільну руку козирком.
Крізь шквал веселкових бризок важко було розгледіти бодай щось на другому боці. Далеко внизу кипіла піна води, із скаженою силою пущена донизу. Навіть до ніг докочувався холодок од її стрімкого падіння.
— Дивіться туди, — все ще гречно підтримуючи Майкла під лікоть, радив Бойд.
На якусь секунду скосив очі. Марта стояла осторонь, за кілька кроків від них, склавши дашком долоні, і теж дивилася…
Цього виявилося досить для Бойда. Злоякісна пухлина прорвала і він із усією силою обома руками пхнув Майкла.
Дівчина почула протяжний, рідний, і чомусь такий далекий голос Майкла. Озирнулася…
А-а-а! — безпомічно озвалася луна. Це вона зі страху відсахнулася, не бажаючи податися туди, де зажерливе простирадло водоспаду розкрило свої обійми перед Майклом.
… І закам’яніла за півкроку до прірви. На її очах розпростерте тіло Майкла зникло у бурхливій піні…
— А ти, благородна українко, віддай мені браслет! — Бойд щосили шарпнув дівчину до себе.
Руку, схоплену браслетом, уже викручували, заламували.
— Таких людей взагалі не існує, чуєш ти, українко! Ніхто ніколи не ділився з багатством. І ти — не виняток. Тож не грайся у допропорядність, немає уже перед ким. І не сміши мене самопожертвою заради отих довбаних туземців… Не вірю! Віддай мені, віддай браслет!
Безвольне тіло дівчини не реагувало на щедрі стусани, хиталося зі сторони в сторону під сильними ударами. Потім руки Бойда обхопили її горло і почали душити. Лишень коли зовсім забракло повітря, Марта нечітко, але все ж розгледіла обличчя мучителя. Вона просто зависла в його руках, і те, що він збирався сказати просто їй в лице, мало бути останніми у житті почутими нею словами. Тому Бойд ще раз струсонув нею і… Вона сперлася на носки, відчувши під ногами землю!
Зіниці Бойда раптом полізли з очей. Тільки вони й рухалися на занімілому тілі.
— … немає таких людей, щоб відмовилися від багатства-а-а, — протягнув востаннє, розмикаючи ослаблені руки. З правого кутика рота тоненькою цівкою потекла кров.
Бойд врешті-решт розчепірив зціплені пальці і напівповернувшись від Марти, впав обличчям у траву. Зі спини стирчало руків’я кріса з вишкіреною левовою пащею. Такою ж, що й на браслеті.
Марта підвела очі, — неподалік стояв охоронець банківського сховища.
Шум водоспаду заглушив вуркіт машини, яка щойно під’їхала. З неї вискакували люди і бігли до Марти, біля ніг якої розпростерлося бездиханне тіло Алістера Бойда.
Марта так і не зрушила з місця, хіба обезкровлене тіло може рухатися? У неї працюють тільки очі, але те, що вони відбивають, — це вже інша розмова. Скажений вир нічого не змінював, не прокручував назад, скільки б не дивитись…
— Ви його вже не повернете, — підійшов до неї Калі і взяв під руку. — Будьте мужньою.
Індонезійці стояли за нею німою стіною, схиливши голови, і розступилися перед молодою жінкою тільки тоді, коли вона зусиллям волі змусила себе зрушити з місця. Сама, хоча в очах застигла сіра піна водоспаду, який забрав її Майкла, і невпевнений, хиткий крок тільки відбив більмо горя.
Однак перш, ніж залишити галявину, усі чоловіки разом з Калі кілька разів вклонилися Марті.
— Від імені нашого християнського марга Гінсутіон висловлюємо вам безмірну відданість і вдячність.
— А-а-а! — прорвалося жіноче голосіння назовні. Та міцні руки Калі підтримали її, не відпустили від себе.
— Пустіть мене до Майкла, пустіть! І заберіть від мене цей браслет, чуєте? А-а-а!
Її наміри зупинив Калі.
— Ми чекали цієї хвилини майже півстоліття. Хвала Господу, що він потрапив до ваших благородних рук. Ви повернете його нам, але не тут. Ми, марга Гінсутіон, просимо передати ключ від нашого скарбу, як личить вам, благородній жінці й матері. Ми не дамо більше нікому вас скривдити.
Марта нічого не відповіла. Її посадили в машину, вона так і не розплющила очей.