До біса скажений шмат роботи провів він, юрист одного з мельбурнських банків, у цій атоловій країні. Шеф від задоволення націдить у склянку п’ятдесят краплин свого улюбленого коньяку, бо більше йому не дозволяє хвора печінка, хлюпне стільки ж Майклові, хоча у нього з печінкою все окей, і буде довго та заплутано говорити, насолоджуючись ароматом напою, про мудре керівництво банку, яке ризикнуло і виграло, здобувши солідні гарантії нових інвесторів у чорта на задвірках, куди не дарма його послали. Навіть поплескає Майкла по плечу за стійкість при спробі якоїсь озброєної до зубів банди (а хто вони такі, безперечно, відразу довідаються, як тільки-но приземляться) заволодіти чорт знає чим, передусім літаком, звичайно. Це додасть гостроти і навіть буде відзначено у його досьє як вміння зберігати спокій у екстремальних ситуаціях. Але не це турбувало і не це озивалось усередині приємним щемом.
Поруч стиха гомоніли Стефан і польська стюардеса. Мова їхнього спілкування видавалася напрочуд гладенькою і шовковистою, власне, саме ш-ш-ш-шовковистою, а не інакше. І ще — приємною, бо цією мовою спілкувалася зі Стефаном Марта.
Марта… Ось, виявляється, що його турбувало незбагненно, що розвіювалося бажаною прохолодою по тілу — він ще ніколи не захищав жінку, хоча у цьому БУЛИ ПОТРЕБИ. І тепер саме це незнане відчуття не давало йому можливості повністю розслабитись. Зате тепер як пружно розпростуються ноги до хрускоту у суставах, — бо ж це Майкл захистив Марту. Нехай без особливих зусиль, але все ж таки — він став охоронцем жіночого спокою, бо Марта у тій катавасії довірилась саме йому. А він, як справжній сильний духом чоловік із залізними нервами і витримкою запевняв, що все буде гаразд. І хіба це не так?
Озирнувся і відразу зустрівся поглядом з очима дівчини з України. Вона посміхнулася. Ось, виявляється, що йому треба було, щоб знайти точку спокою. Посмішка Марти, її дивні фіалкові очі…
Майкл натиснув кнопку, примусив спинку крісла прийняти більш горизонтальне положення. Заплющив очі і через хвилину уже спав.
Майклу Харрісу снився страшний сон. Його він бачив не раз і тому пам’ятав, бо те, що снилося, було правдою, яку він намагався забути і не забував. І тепер ота правда з’являлася уві сні і навіть мала свою назву, бо після такого сну, якому дав назву нездоровий сон, його завжди дрібно теліпало і страшенно боліла голова.
Отож, Майклові вкотре снилося, буцімто зранку він випросив у мами на морозиво кілька центів і вона без вагань витягла з гаманця хрусткого долара, бо того дня її синові виповнилося рівно десять років і чотири місяці. Тож Майкл міг використати увесь долар, а це ж сто центів, що він і зробив. Купив на решту дивовижну липку цукерку, яка одночасно могла бути й дудочкою, якщо у маленькі отвори подути. Барвиста обгортка, в яку замотано музичний льодяник, навіть подавала мелодію пісеньки про мамин капелюшок. Треба лише добре дути, натискати пальцями у вказаному порядку на маленькі отвори, і тоді виходила така собі мелодійка: ма-мин ка-пелю-у-шок нага-ду-у-є квітни-чо-о-о-ок…
Майкл йшов вулицею і насвистував веселу пісеньку. Йому треба було б перестати це робити, бо пальці стали геть липкими та важко відривалися від льодяника, але зате у нього так класно виходило.
Біля їхнього будинку він якось виловив з кишені носовичок, поплював на пальці та спробував їх витерти, але від того усі долоні стали липкими і неприємними на дотик. Майкл замотав цукерку в барвисту обгортку, бо збирався заграти для мами, а долоні потер об цегляну стіну і потім, ще раз поплювавши на них, витер носовичком. Долоні стали червоними від цегли, а хусточка, його чистенька і випрасувана хусточка, перетворилася у клаптик брудної шматини. І аби швидше позбутися її, Майкл вирішив пожбурити хустинку під колеса батькового бюїка, спочатку протерши диски на колесах. Але вони чистішими не стали, і Майкл лишив цю справу, кинувши під колеса носовичок. Тоді швиденько піднявся сходами.
Вхідні двері були чомусь відкриті, через них можна було бачити світлий килим на підлозі.
— Мамо, гей! — покликав Майкл, закриваючи двері. — Чому ти не закрила двері, що за…
У вітальні нікого не було.
— … новина? — спитав у картини, що висіла на дальній стіні, на якій маленький літачок низько йшов над хвилями бурхливого моря.
У них в сім’ї мама зустрічала їх на порозі: батька після роботи, Майкла після школи і завжди ретельно зачиняла на два оберти ключа. Так тоді зробив Майкл. Він повернувся до дверей і — раз, два — легко повернув ключем.
— Мамо? — У вітальні панував безлад. Переповнена попільничка, в якій ще диміла цигарка. Це мамина, Майкл впізнав її по брунатному фільтру із золотим пасочком, а рожевий пасочок був на початку цигарки, тому вони так і називалися «Rose». Зараз цигарка тліла і наближалася до золотого пасочка…