І тоді на палубу піднявся статечний, з гордою поставою чоловік. Ель Даві. І не треба було більше питати, чия то яхта, чиї то коханки крутили безсоромно сідницями, чиє небо навколо, і за чий кошт приперся сюди гелікоптер із запопадливими репортерами.
Апарати клацали безупинно, камера весь час тримала в об’єктиві незворушне обличчя нафтового короля з владно піднятим підборіддям. Крутили в основному Ероутом. Його ставили праворуч, ліворуч біля Ель Даві, і Ероут чомусь навіть не боронився, тупцювався з місця на місце, тиснув руку своєму рятівникові і дивився на нього знизу вверх очима, повними вдячності. Тільки коли спіткнувся, побачив, що оператори поставили катарського туза на ляду, тому і виглядав Ероут так дрібонько.
Потім уже без нього Ель Даві хизувався перед камерою, що запрошує потерпілого після такої страшної аварії відпочити до себе на острів Флор.
На Ероута ніхто не звертав уваги. Він поплентався до свого крісла і звідтам дивився за фарсом для сильного світу цього. І тоді Ероуту стало глибоко наплювати на своїх потерпілих попутників. Жорстокий світ мав свої закони — бал правив той, хто має шалені гроші. Але якщо Теда турбує зараз щось, то тільки одне — що сталося з тим білявим дівчиськом, якому довірив браслет покійний Гренд Доулд.
Під вечір Ероут цілком оговтався і навіть пройшовся доріжками з рожевого каменю, що чудернацько петляли між кущами, обліпленими квітами. Тому видавалося, що ти пливеш у духмяних пахощах, і вони навівають приємні думи про те, що вдасться відшукати живу чи мертву білявку. Йому це під силу. Він сильний і дужий. Він хитрий і розважливий. Він, чорт забирай, таки везучий!
А після вечері, коли вони з Ель Даві вели цілком гостинну розмову і Ероут переповів усе, що з ними сталося, прибіг захеканий начальник охорони.
— Там, на другій стороні острова, ще двоє із затонулого літака.
— Це вже забагато реклами, — ліниво протягнув Ель Даві. Замовк, милувався заходом сонця і не збирався переобтяжувати шлунок переварюванням почутого. Здавалося, навіть забув про присутність Ероута, якого аж викручувало від почутого. У животі від цікавості булькало, кипіло і пекло.
— А кого ж знайдено? — не витерпів Ероут.
Начальник охорони тільки засопів. Йому теж кортіло розповісти про це, але господар Ель Даві, як завжди, має рацію, — вдруге викликати репортерів і трубити про те, що біля Флор вештаються сторонні, передусім, не на користь охороні, навіть, якщо йдеться про затонулий літак. На те вона й охорона, щоб відразу знайти сторонніх на території господаря, а не під вечір. Він це зрозумів, але запізно. Збудження змінилось апатією і острахом, — гнів його повелителя може бути непередбаченим. Мовчав, бо відповідав, як велено, лише на запитання Даві.
— Ну то вже кажи, кого ви там вгледіли, — нарешті вимовив Даві, блукаючи поглядом далеко і так невизначено, що Ероут злякався, чи не забуде про таку цінну інформацію володар острова Флор.
— Такий худий світловолосий чоловік і білявка з довгим волоссям, — описав, як міг, начальник охорони. — Рапорт виявився куцим і тому геть спітнілий чолов’яга зібрався з духом і додав ще одне речення від себе, констатуючи побачений факт. — Білявка — вродлива європейська дівчина у білому одязі.
— О-о-о! — протягнув Тед, без слів реагуючи зовсім не на зовнішній вигляд дівчини. На тій дірявій посудині лише одна дівчина мала біле вбрання! З ними летіла ще й польська стюардеса, але на ній так класно сидів фірмений одяг — синя спідниця і біла кофтина. І якби це була вона, той мокрий з переляку бевзь так би й сказав. І все ж, почуте настільки збуджувало, що Ероут не витерпів: