— Не Ху, а Хо. Вождь в’єтнамського народу, якому вдячні нащадки спорудили мавзолей. До якого у вас, Петре Павловичу, не може бути ідеологічних претензій, оскільки у гнобленні України московським імперіалізмом він участі не брав. — То вже було підведення риски у диспуті над могилами, тобто їхніми проектами, серед яких нардепу належало обрати своє гідне місце в історії.
— А чого ж тоді у мавзолеї розлігся? Ну, ладно. Ви мене задовбали, містери синьйори. Давай так. Пускай, як його, Міхаль…
— Мікель Бранделлі.
— Нехай синьйор пошурупає щось таке середнє між Наполеоном і тим, як ти казав, єгипетським, татарським хамом. — При згадці про нього італієць, що задрімав на канапі, спохватився, улесливо благаючи синьйора закінчувати цю нескінченну феню.
— Пускай, як ми у бізнесі, приміром, газ із металургією соєдіняєм. Так і він нехай візьме усе лучше від Бонапарта і прищучить до Хеопса. Щоб було вродє би, як піраміда, на заглядєніє, а вмєстє с тєм і Наполеона напомінає. Воно также й ідеологічно буде правильно, потому как той же француз заодно із нами, українськими націоналістами, — гнав же москалоту аж до Москви, що й ми обязатєльно зробимо в будущім. Ох, будемо гнать, аж пиль стоятиме стовпом.
Настав кульмінаційний момент, коли належало перегорнути сторінку з малюнками і перейти до заключного розділу бізнес-плану з цифрами:
— Ми тут порадились, і містер Бранделлі каже, що у такому разі, у силу різкого ускладнення як проектного рішення, так і архітектурного втілення, бюджети двох варіантів, без врахування третього, тобто мавзолею, що не вписується в ідеологічну концепцію, треба ці два бюджети скласти докупи.
— Ану покажи, що там набігло? — Петрушка завжди мусив особисто і персонально проглянути ці танцюючі колонки циферії, нікому не довіряючи. Усім партнерам, у тому числі й Едіку, було відомо, що ця колонада дерибану мусила бути виписана, як поема, — Гошу можна було обдурити, але дуже красиво. — Так то ж сємєчки. Тут йому не кріпатура тіпа дєдушкі Барлусконі з його гаремом. Щитай, бабки у нього у кармані. На, получай аванс.
Ця мить в історії українського парламентаризму гідна пензля Мікеланджело, коли слуга народу витягає із креденца з-поміж тарелів тугий згорток запакованих, як оселедець, доларів.
Кращі з кращих народних депутатів збагатили світовий парламентаризм багатьма інноваціями політичного менеджменту. Але за цим показником з українським парламентом не зрівняється жоден інший, крім великоруського, — а саме за кількістю циркулюючої налічки у стінах парламенту. Стало вже правилом, що коли ти «настоящій», з великої букви сенатор, повинен тримати у заначці не менше повного КамАЗа, та ще й з прицепом — налічки!
Наївні люди, ці ревізори фінансових розвідок із тими офшорами. Там теж повинна лежати та сама заначка, але ти тільки у такім разі почуваєшся приналежним до еліти великої нації, коли можеш помацати власне бабло. Гори бабла! Повний Камазище у бомбосховищі! Налічка — от вона, національна ідея, що єднає воєдино усі фракції і партії, усі внутрішні регіони і зовнішні кантони, усіх народних депутатів, які за рахунок того самого бабла заслужили народну довіру.
— Чудово! — вигукнув нарешті уже із щирою радістю Едік, приймаючи гонорар для наступної — після «розпилу» — передачі в урізаній, частковій формі талановитому спадкоємцю вершинних злетів європейського Ренесансу. — Я вважаю, що наша дискусія відбулася на найвищому мистецькому та ідеологічному рівні. Як і належиться при ухваленні рішення особливої історичної ваги, яким є ваше, патріота та депутата, захоронення, дорогий Петре Павловичу. Але є тут одна невеличка заковика, яка не входить у компетенцію синьйора Бранделлі, хоч він і земляк славного Леонардо да Вінчі. Маестро каже, що під забудову такого монументального меморіального комплексу, якому немає рівних на планеті з часів фараонів і фарисеїв, потрібно землевідведення площею півтора гектара.
Бранделлі виструнчився в очікуванні відповіді, оскільки саме цю проблему він вважав найважчою у всій похоронно-депутатській епопеї.
Капець також прийняв офіційну позу, граючи тугим торсом на низьких ніжках:
— Ха-ха. Тоже найшов проблему. Не вопрос. Переведи тому містеру синьйору: тут уся земля моя. Фараони отдихають.
Коляда да Вінчі
Ще з часів фараонів, а може, ще й далі вглиб, відколи гори схиляються до стіп древнього поселення, вершиться це дійство. Коляда. Благодать народження Бога на Землі. Звично люди йдуть із дому в театр, а тут єдина і потрясаюча оказія, коли театр йде у дім. У кожен. Якщо ви шукаєте нових див світу, то неодмінно приїздіть на Різдво у Галичину і ви побачите, як на ваших очах відчиняються Небеса й на Землю опускається вічність у золотих октавах під вікном «Бог предвічний нам народився».