— О, бачите, він зрозумів, що ви висловлювалися про Берлусконі. І зробив правильний висновок, — дуже коротко переклав Едік цю тривалу тираду.
— І шо, він обідився? — стрепенувся Петрушка, боячись зірвати переговори на самому їхньому багатообіцяючому старті.
— Куди там, — заспокоїв тлумач із мов усіх націй, які мають гроші. — Синьйор маестро каже, що до нього якраз звернувся Берлусконі із таким самим питанням, як і ви, але він віддав перевагу вам. Бо вважає вас більш видатною фігурою європейського масштабу, ніж той їхній не по роках шустрий донжуан.
Капець за тривалі роки перебування у парламенті від західного регіону України уже виробив умовний рефлекс, що треба при кожній нагоді копнути москалів, щоб утримувати електорат у стані любові до слуги народу. І чим тісніше він тулився до Газпрому після виборів, тим сильніше мав лупити московітів перед електоратом. Цю азбуку патріота він засвоїв чітко, і вона спрацьовувала на кожних виборах. Більше того, Капець офіційно вступив у Патріотичний український комітет. Ясна штука, що у ПУК української політики його прийняли якраз у зв’язку з тим, що він практично утримував цю політичну, що називається, силу за свої «бабки». Тобто за гроші Газпрому.
— Шо він має в виду, Таможенний союз? — автоматично випалив, дивлячись із підозрою прямо в очі внучатому правнуку Леонардо да Вінчі.
— Та ні. Йому той союз, як і весь Південний потік, до лампочки, — зняв питання посередник у міжнародних перемовинах. — Він же митець, а не злодій, що сидить на трубі, як ото у нас. Він же ж спеціаліст не по газу, як ви, приміром, а по гробах. Ви для нього пріоритет, як кандидат у клієнти щодо гробу, тобто могили вашої. Мається на увазі, як кандидат для побудови історичної споруди увіковічення вашого великого імені видатної особистості сучасності.
— А, в етом смислі, — заспокоївся Капець від того, що йому не доведеться у спілкуванні із представником ЄС поступатися геополітичними інтересами.
— Саме у цьому, всесвітньо-історичному смислі, — було підведено риску під його ідейними ваганнями. Едіку нетерпеливилося швидше дійти до останнього розділу контракту під милозвучною назвою «Бюджет». — Давайте послухаємо, а точніше подивимося, що він вам приготував. Він же не якийсь там лауреат львівський, а земляк геніального Леонардо да Вінчі. Тому у нас із собою техніка модерна для ілюстрування художніх проектів наяву. Ви дозволите, Петре Павловичу, скористатися вашою плазмою?
На знак згоди нардепа Карасяєв розгорнув на меморіальній стіні із президентами біле полотнище широкоформатного екрана. У віллі погасло світло, неначе вичерпалося життя її господаря і він перенісся віртуально на світ той…
Мало не в натуральну величину перед кандидатом у видатні мерці перед ним постала його могила. Хоча радше її було назвати меморіальним комплексом героя чи національним пантеоном в одній особі. Було помітно, як сіпаються повіки понад ще живими очицями депутата, який усе-таки кайфував від видовища свого перебування у потойбічному світі. Він уявляв собі, як його тіло везуть на гарматному лафеті, а позаду крокує траурним маршем парламент у складі конституційної більшості і непримиренної опозиції, які чи не вперше продемонстрували національну монолітність у цю хвилину скорботи, проводжаючи в останню путь великого сина України. А паралельним курсом рухається кавалькада чорних мерсів із включеними фарами і завиваючими із печалі сиренами. Не може не зібратися на останню сходку братва, щоб продемонструвати вічність на Землі і пам’ять на небі невмирущої справи братана, якій він присвятив кращі роки свого життя — до і після. А також між ходками.
На кумачевих подушках — його численні нагороди, які він купив собі у відповідності до встановленого тарифу, який, однак, коливався при різних президентах. Отут Капцеві майнула понад вухом, як муха, думка, що у нього ще немає зірки Героя України. Такий гробище, а покійник — не герой? «Нестиковка получається. Надо буде занятися», — промимрив майже вголос, а про себе прораховуючи, скільки сьогодні може коштувати «Герой України» у тарифній таблиці Управління з нагород Адміністрації Президента.
А тим часом італієць, мало не захлинаючись, уже на повну котушку коментував шедеври своєї похоронної архітектури на екрані. Зупинити його міг тільки Едік командним суворим поглядом.
— Ви щось сказали, Петре Павловичу? Я вас розумію, це перенесення в іншу реальність не може не сколихнути навіть вашу залізну свідомість. Як всесвітньо відомий митець, синьйор Бранделлі завжди пропонує своїм клієнтам не просто туфту, а кілька варіантів відходу в інший світ.