— Шо він, кілєр, єдрьона вош. Що ти верзеш, Едік. Говори, та не загаварюйся зі своїм італьяшкою. — Ці приколи у таку тремтливу мить починали не подобатися нардепу.
— Я висловився у смислі варіантів приміщень для вічного спочинку. А що тут ображатися, усі ми смертні, Петре Павловичу, — аж просилося переведення розмови на високий філософський щабель, на якому звична для Гоші феня втрачала первинний смисл. Під впливом візуалізації своєї невблаганної кончини мимоволі переповзав на цей щабель і Капець:
— Но, шоб ти знав, піар-паріньок, шо у кого більше бабла, той менше смертний, а у кого менше, той уже почті шо смертний. Ну ти сказав — варіанти відходу. У нас же ето можуть по-своєму сприйнять. В асфальт закатати, спалити дім чи просто куля в лоб, контрольний постріл.
Карасяєв, дивлячись, як перспектива, змодельована на екрані, не на жарт схвилювала клієнта, розумів, що ситуацію треба тримати саме на цьому емоційно пафосному рівні, бо у стані трансу Гоша міг за звичкою і за пушку вхопитися.
— Ну що у вас за асоціації на основі набутого життєвого та парламентського досвіду і нашої суворої ринкової дійсності? Ми ж про вічне. Так от сеньйор маестро виніс на ваш розгляд три варіанти. Перший не можна назвати плагіатом, але цей проект близький за задумом до поховання Наполеона Бонапарта.
— Та ти шо? То така могилка у Наполеона?
У психіці відповідних архетипів реакція на імена, а ще краще — на поганяла, набагато рельєфніше викликала рефлексію, ніж різного роду поняття, особливо філософські.
Це було попадання у десятку. Гошу позаочі ще на зоні називали Наполеончиком за його непримітний ріст і постійне прагнення вивищуватися над братвою. Цю манеру він переніс і у стіни парламенту, коли на засіданнях опозиційної фракції весь час намагався монополізувати за собою заключне слово резолюючої частини типу «порєшіть би їх» чи «та шо там референдум, коли мочить нада їх в каждому гальюні». Добре, що засідання фракції проводили без преси, а то вона ходила б потім із зів’ялими вухами від Гошиних сентенцій.
— У нього, у Бонапарта. Просто схожа, але ясно, що гірша. Слабша. А ця, що на екрані, — то ваша, значить, могила. У того низькорослого французика, якого мало не замочили під Ватерлоо, спостерігається еклектика імпресіонізму і сюрреалізму з елементами ранньоеллінського романтизму. А у вас буде класичний бароко. Класика у дусі епохи Ренесансу. Аналогів у Європі немає. — Бранделлі жваво реагував на культурологічні терміни, які мають іншомовне походження.
А Капцеві найбільше сподобалося останнє ключове формулювання:
— І не треба, раз немає. Ти же знаєш, у нас у всьому ісклюзів має бути. Он Льолька, коли їздила із отцем нашим до Папи у Ватикан, купила собі у тому Римі бікіні. Закачаєшся. Ну шо, здавалося би, Едік, — трусікі, як трусікі на красивій попці. А як сдєлано! Я, ти знаєш, надивився того, але таких не бачив. Ото воно ісклюзів називається.
— Саме так і не інакше. Чесно кажучи, у них така там глуха криза зараз, що їхні лідери не можуть собі дозволити навіть такий спрощений варіант, як було у Бонапарта. — Едіку хотілося потоптатися по тому французу, що поліз аж до Москви, але обморозив собі одне місце і почимчикував «восвоясі» до своїх парижів.
— Нащот бабла — не потягнуть. — Петро Павлович був членом парламентського комітету із європейської інтеграції, тому перебував сповна у темі. — Он задрипану Грецію не можуть витягнути. Єврозона, єдрьона вош. Ти переведи йому, що ми за ціною не постоїм. Лиш би понравилось. І головне — щоб переплюнуть їхніх пихатих тих, як його, Бароззу зі всілякими Соланами.
Едіку подобався перебіг перемовин. Він знав, що у його клієнта перевищене еґо і гіпертрофована самооцінка, але щоб настільки. Він уже навіть почав шкодувати, що відповідно не завищив тарифи. Було видно, як білий день, що цей наполеончик готовий платити утридорога. Лиш би переплюнути всіляких різних бонапартів. Але він ще не знав, що то були тільки його входини у пантеон світової слави. Далі — більше. Едуард розумів, що кураж, який почав прокльовуватися над густими бровами його клієнта, належало розпалювати до затвора:
— Ну, Бонапарт — не велике цабе. То так — для затравки. Далі йдеться про заглиблення у віки, куди сягають витоки земної цивілізації. Синьйор Бранделлі каже, що то тепер «струя» у всьому світі. Несучий тренд похоронних симпатій. Члени списку журналу «Форбс», який мав честь торік бути поповненим і вашим іменем, вельмишановний Петре Павловичу, що дало можливість світовій прогресивній громадськості почути про нову і прекрасну, самостійну і соборну державу Україну, так от члени «Форбса» просто звихнулися на фараонах. Прагнуть спочивати у пірамідах. Просто пошесть, каже синьйор Бранделлі, із тими пірамідами. Тут усе простіше — чотиригранник, але зато який бренд. 10 тисяч років тримається. Будете почуватися, Петре Павловичу, самим Тутанхамоном.