Після нас прийдешнім
Ваш гордий чин в історію запише
Дужим пером рідна земля,
і могутнім співом у карпатській тиші
дзвенітиме ваше ім’я…
Щойно з карпатських схилів схлинула брудна хвиля енкаведистів-облавників, як до Березівської сотні завітав командир тактичного відтинку «Гуцульщина» Козак. Згодом до нього долучився командир куреня Манів. Обидва детально розпитували про події впродовж важкого облавного періоду. В поведінці високих командирів відчувалася величезна повага до сотенного Мороза, який зумів вберегти за такої скрути Березівську сотню. Мороз наче народився організатором і партизаном. Для кожного стрільця він важив чи не більше, аніж рідний батько. Створену сотню Мороз вистраждав душею й тілом. Дорожив кожним стрільцем. Хлопці відповідали командирові взаємністю. Кожен готовий був віддати за нього життя. З Морозом мені завжди було легко й спокійно. Командира й наставника свого поважав надзвичайно. Віддаючи наказ стрільцям, проводячи операцію, частенько ловив себе на думці: «А як би зробив це Мороз? А що скаже сотенний?» По командирові звірявся, на нього рівнявся. Намагався бути його заступником і помічником насправді, а не лише за посадою.
Прийшла від командира тактичного відтинку записка-«штафета». «Друзі, робіть все можливе, аби підняти населення духом. Мусимо показати, що ми є і ми будемо. Бийте окупантів як можете, скільки можете і де можете». Отакий приблизний зміст Козакової записки, яку вручив зв’язковий сотенному.
У першій половині травня до Березівської сотні звернувся районний провідник ОУН Жаб’ївщини. В тому гірському районі надто вже вільно стали себе поводити енкаведисти та їхні вислужники стрибки. Треба їх ставити на місце. Сотня негайно вирушила в рейд. Рухалися вдень карпатськими верхами. З полонини Цапул на Куратул, Стерешору, через Ґрегіт перейшли на Жаб’ївщину. Під вечір сотня зупинилася на високогірній полонині Мунчела. Стрільці смачно повечеряли печенею із бичка. Вранці Мороз із чотовими склали детальний план дій.
Невеликі групи повстанців відійшли кожна на свій об’єкт. Не «позабули» жодного енкаведистського гарнізону, жодної станиці стрибків. Під вечір стрільці позаймали становища побіля назначених командирами пунктів. Пізньої ночі розчленована сотня дружно вдарила на сонних більшовиків. Ефект одночасності був разючим. В районі не зосталося жодного гарнізону. Нажахані наїзники сірими мишами розбігалися навсебіч. Після вдалої нічної операції повстанські підвідділи прибували на домовлене місце збірки. У таких випадках перед операцією домовлялися ще й про запасні місця збірки.
Мені з першою чотою випало здійснити напад на центральний гарнізон у самому містечку. До казарми підійшли безшумно перед світанком. В блідуватому місячному сяйві поблискував за дорогою Черемош. Поспішав кам’яним річищем у своїх споконвічних справах. Стрільці оточили темну споруду. Суворо дотримувались правил перестороги. Знали ж бо, що ворогів у казармі втроє більше. Та й зустрінуть партизанів не хлібом-сіллю. Дерев’яні стіни енкаведистського пристанища загорілися від перших же залпів. Солдати в самій білизні панічно вистрибували з палаючої казарми через всі отвори. Про зброю позабули, рятували власне життя. Крізь приціл стрілецької зброї повстанці виловлювали метушливі, галасливі постаті. Роботи скорострілам і автоматам вистачало. Нічний напад приголомшив енкаведистів. Командири їхні у своїх пропагандистських виступах давно уже похоронили геть усіх повстанців. Бій як розпочався зненацька, так і припинився. Світанок підганяв. Адже більшовики могли оговтатися й викликати підмогу на автах з Косова чи Ворохти. А до місця збірки чоті випадала неблизька зворотня дорога.
Про наслідки операції згодом доповіла теренова розвідка. Стрільці тяжко поранили командира гарнізону, майора. Прізвища вже й не згадаю. Вранці «кукурудзяник» забрав його до Станіслава. Але лікарі не зуміли врятувати пораненому життя. Солдати, що зосталися в живих, налякалися до смерті. Пиху енкаведистам повстанці збили.
Чота без жодних пригод прибула перед полуднем на місце збірки. Командир сотні Мороз із охороною перебував там впродовж усієї операції. Поступово чотові та ройові зголошували сотенному прихід своїх підвідділів. Стрільці прибували обвішані трофейною зброєю, окрилені перемогою. Жодної втрати сотня тієї ночі не зазнала, і це для нас, командирів, було найбільшою втіхою. День провели в очікуванні на групи, що діяли у віддаленіших теренах. Нарешті сотня зібралася вся докупи. Стрільці бадьоро марширували знайомими путівцями на Березови. Позаду залишилися очищені від більшовицької скверни села Голови, Дземброня, Волова…
Морозова сотня заквартирувала між Вижнім Березовом і Баня-Березовом. Часу на відпочинок після приходу з Жаб’єго не було. Необхідно очистити Яблунівський район, села якого нашпиговані енкаведистами та перевертнями-стрибками. Кількома групами Березівська сотня вдарила на ворога однієї ночі водночас у Ковалівці, Лючі, Текучі, Середньому Березові…
Найбільший гарнізон енкаведистів і стрибків стояв у Середньому Березові. Заквартирували більшовики у хатах побіля церкви, на захід від храму. Розвідники напередодні попрацювали на совість. Ми знали достеменно, в яких хатах квартирували більшовики. Взяли їх трьома групами стрільців у тісну підкову. Моїй чоті дісталася південна сторона. Ще дві групи Мороз направив зі сходу і заходу. Операція була досить складна, бо з москалями в хатах спали й мирні люди. Попередити їх ми, звичайно, не могли, аби уникнути провалу. У новій чепурній хаті листоноші Пугарецького квартирували чотири офіцери-енкаведисти. Проте мені стало відомо, що там ночує учителька Чаплинська з малою дитиною, дружина мого товариша. Вона вчителювала раніше у швейному училищі. Добра кравчиня не раз прислужилася партизанам. З кількома стрільцями потихо підсунулися під саму хату. Запросто могли закидати сплячих енкаведистських верховодів гранатами. Але ж там наші селяни, мала дитина. Що робити? І сотня москалів не варта смерті однієї нашої дитини. Відкидаю сумніви і пошепки велю стрільцям вицофуватись із подвір’я. Дитина врятувала тієї ночі життя більшовицьким офіцерам. Вперше у житті я не стріляв у ворога, хоча міг це легко зробити. Над горами сходило сонце. На душі також було сонячно. Сотня затаборувала на Долу неподалік Лючок. Більшовицькі гарнізони у селах розгромлено.
Проте через якийсь час енкаведисти знову розмістили у Середньому Березові гарнізон. Цього разу вдвоє сильніший. Більшовики заквартирували вже трохи нижче церкви. Гірське село мало неабияке стратегічне значення. Мати село в своїх руках — для більшовиків значило дуже багато. Перекривався повстанцям шлях з гір на доли. Для повстанців володіти селом — значить мати розв’язані руки, вільно пересуватися тереном, підвозити з низинних районів продукти. Тому Березівська сотня змушена була зайнятися гарнізоном. Операцію провели звечора. Гарнізон розгромили вщент. За кілька годин облоги повстанці могли заставити більшовиків вистріляти всі набої і взяти їх у рукопашному бою. Проте не було гарантії, що енкаведистам не підоспіє підмога з Коломиї. А це зайві втрати в людях, на які повстанські командири не могли йти. Операцією командував я. Сотенний Мороз із хворими на тиф і пораненими залишився в таборі. Під час перестрілки тяжко поранило стрільця з Лючок. Повстанці захопили кількох стрибків. Після короткої бесіди із тими «вояками» відпустив їх додому. Нашкодити вони ще не встигли, а надалі обіцяли зійти з непевної стежки.
За час мого подальшого перебування в УПА у Середньому Березові більше не було більшовицьких гарнізонів. Величезні жертви й постійна близькість повстанців усе-таки нарозумили більшовицьких верховодів. Довший час мирилися з таким станом речей. Середній Березів зостався повстанським.