У капітанових ногах лежав труп. Ніхто не здогадався затулити йому вирячені очі або перев’язати рану. Дрезе лежав немитий-нечесаний, як і звечора; кров на шиї давно закипіла, і смерть виставила напоказ найприкметніше в ньому: дикунство і тупість. Перед покійником завмер зброяр, блідий, з міцно заціпленими губами, лицем до капітана. Клаус і Дитячий Бас стояли в першому ряду серед моряків, що підковою оточили мерця і підсудного. Свен вів «Женев’єву».
— Гейне Вітліне, — допитував капітан, — ти твердиш, ніби Дрезе хотів напасти на твого товариша Клауса. Які є в тебе докази?
— Він мав велику залізяку!
— Ге, добре ти міркуєш, зброяре! Значить, по-твоєму, той, хто має залізо, конче уб’є когось?
— Щойно Клаус подужав його у поєдинку на палубі, Дрезе тільки й думав про розправу над хлопцем.
— А втім, і заліза ніякого не знайшли біля покійника! — знову повів Генрік.
— Стривайте, капітане! — втрутився Клаус. — Після смерті Дрезе я саме стояв за кермом. Я бачив, як наш староста вештався палубою. Він чогось шукав і щось викинув за борт. Я чув, як щось шелеснуло у воду. Це могла бути ота залізяка. Поспитайте у Штуве.
Староста відповів раніше, ніж до нього звернулись:
— Хлопцеві привиділось казна-що. На палубу я не виходив, нічого не шукав і нічого не викидав. Cui bono!
— Ти, либонь, не знаєш і того, що Дрезе вже раз підсипав отрути Клаусові? — обізвався Братик. — Та помилився і справив на той світ горопашного Вентке.
Староста тільки звів брови, — мабуть, вважав за краще змовчати.
— Відповіси ще на таке, Гейне Вітліне, — мовив капітан. — Чому, заколовши Дрезе, ти вговорював Клауса мовчати? Адже він стояв за кермом і повинен був бити тривогу. Якщо ти захищався, то чому страхався свідків?
Цього запитання Братик боявся найбільше. Він сполотнів і похнюпився.
— Правда ж, ти гукав таке матросові Клаусу? — не вгавав капітан.
Свен уперше за весь допит обернувся обличчям до суду і тривожно зиркнув на Братика.
— Так, гукав!
Свен знову відвернувся, і вся його постать виказувала глибоку безнадію. Метким стурбованим зизом він глянув на Клауса.
— А навіщо звертався?
— Сам не знаю навіщо… — видушив Гейн.
— Ну от, нечисте в тебе сумління!
— Я ж не знав, що Дрезе мертвий! — вигукнув Братик.
— Авжеж, — в’їдливо зауважив капітан. — Якби він жив, то про все б і розповів. Ти й подбав, аби він замовк.
— Капітане, ви вважаєте мене вбивцею?
— За вбивцю тебе видають докази.
— Я не винен! — закричав Братик. — Я захищав од смерті Клауса. А не напав би на мене Дрезе, я ніколи б не зачепив його.
— А ножа навіщо взяв із собою? — заволав капітан.
— Врахуйте, я однорукий.
— Ти хочеш сказати, ніби одноруч дозволено вбивати? — Капітан хихикнув, задоволений із свого дотепу. — Може, ще щось маєш, Гейне Вітліне?
Братик мовчав.
— Гейне Вітліне, я визнаю тебе винним.
— Капітане, ви несправедливі! — закричав Клаус. — Несправедливі! Він не вбивця! Всі знають, що не вбивця!
— Дрезе — ось хто вбивця! — ревнув Дитячий Бас.
— Замовчіть! — гримнув на них Генрік.
— Капітане, — попрохав Свен із-за керма. — Можу я з вами поговорити сам на сам?
— Ні з ким я зараз не балакаю сам на сам!.. І що це все означає, під три чорти! Несете вахту — то й несіть її старанно. — Капітан обернувся до підсудного: — За корабельним звичаєм суд вирішив зв'язати вбивцю з небіжчиком і викинути його в море.
— Неправильно! Неправильно! — закричав Клаус. — Не робіть цього! — Він кинувся до отця Бенедикта, який мовчки стовбичив позад капітана. — Розкрийте свої святі вуста, панотче. Він не винен. Він не вбивав. Врятуйте його.
— Я рятую його душу, — похмуро відповів священик.
— Тоді всі ви убивці! — крикнув парубок спересердя.
— Клаусе, ондечки мій убивця! — кинув Братик Гейн і показав на старосту, що сперся на рею. — Капітан має слушність.
— Я не дам їм тебе вбити, — голосив Клаус. — Моряки, я закликаю вас…
Свен урвав його:
— Капітане, заберіть геть цього навіженого. Він не тямить, що робить!
Юнак замовк на півслові й видивився на керманича. Його зрадили. Його зрадив Свен! Його і Братика!
— Ей, — випалив кухар, що чипів біля Штуве, — та дайте ж, хай наговориться біснуватий!
— Ви маєте рацію, керманичу, — кинув капітан Свенові і звелів морякам: — Закувати базіку в кайдани! Киньте його до зброярні!
Ніхто й не ворухнувся. Наперед вийшов Штуве з двома матросами. Клауса, який повис у Братика на шиї, взяли за барки, і, хоч він відчайдушно захищався та проклинав їх, його спустили вниз та заштовхали в зброярню.