— Найближчим часом. Тепер він не втече від нас!
— Ех, і піймали б щуку на гачок! — вигукнув Дитячий Бас. — Але Стокгольм… На біса він здався нам? Замість витрясати купецькі капшуки, ми займатимемось казна-чим. Яке нам діло до датської королеви? У нас свої вороги: Вульфлями.
— Не переборщуй, Дитячий Басе, — засміявся Штертебекер. — Я ж дав слово допомагати Стокгольмові. Сповнимо обіцянку — повернемось до Сконе, бо й справді задовго не віддаємо позичку Вульфлямам.
— Чи не лучче дременути звідси? Щось мені не подобається це весілля.
— Я дав слово! — твердо повторив Штертебекер.
Датчани не так уже й кепсько підготувались до війни, як це думали собі віталійці. Залізним кільцем вони обійняли Стокгольм із суші, а на воді зачинили всі входи і виходи до озера Меларен[17] й не пускали в місто жодного судна. Сміливим нападом віталійці проламали стіну датських вітрильників, і тим часом як піратські кораблі витримували їхню навалу, Генніг Мантойфель вільно пробрався у гавань. Захисники Стокгольма шумно вітали звитяжців. Ось уже два роки вони вистоюють у нерівному герці з ворогом. А нині, коли надійшла підпора до них, коли їм підкинули зброї та харчів, вони воскресли. Тепер з датчан і глузувати глузуй. Допоки Стокгольм дружній з Ганзою і братами-віталійцями, він безпечний за себе!
Всі свої кораблі пірати запровадили в гавань. А датчани того й чекали: вони зібралися з силами, підтягли помогу і знову закрили гавань, живучи надією, що не випустять з неї піратів.
На раді капітанів Штертебекер наполягав, щоб без затяжки вибиратися звідси, бо от-от упаде зима, — і їм доведеться кукати тут аж до весни, а датчани з того всього привільно гулятимуть по морю, та й годі.
Ба не всі капітани пристали до Штертебекерової думки. Тільки Арнд Штюк підтримував його. Генніг Мантойфель тягнув кота за хвіст: він наводив нові й нові докази, мовляв, нікуди поспішати. А Марквард Прен, якого вельми шанували тутешні німці, тримався обіч.
Штертебекер погрожував, що діятиме самотою, а таки вибереться у відкрите море.
Вігбольд не схвалював Клаусових замірів: він не бачив у них ні краплини здорового глузду. Адже датчани дозорять затоку Сальтшен усім флотом. Куди ж пертися одниною проти такої сили?
А Клаусові не давав спокою Сконе з Вульфлямами. На одному місці не сиділося, і з кожним днем його побирала все більша й більша нетерплячка.
Раптом потиснули шпаркі морози. Миттю замерзли Меларен і Сальтшен. Тільки відкрите море, де чатували датчани, ще не бралося кригою. Аж ось вони зважились ударом завладати піратськими суднами, що каменем застигли серед льоду. Але, завдяки пильному окові тигрян, ворог одержав доброго лупня.
Штертебекер проклинав байдужість шляхти. Аби датчани не вдарили по піратах знеобачки, він, Гедеке і Вігбольд обгородили свої вітрильники, найближчі до виходу в Меларен, високим частоколом. У надто морозяні ночі вони зливали тин водою, вода замерзала — і до них ні підійти ні під’їхати було.
Клаус удався до військової хитрості. Вночі за непроглядної пітьми тигряни надламали лід. Тепер хай біжать вороженьки — вони проваляться із своїми драбинами й таранами, що й духу їхнього не почуєш!
Матроси розбивали лід, а в Клауса вродився ще один задум. З його наказу наготували довгих щільних ящиків, в яких зверху навертіли дірок. Ящики набили порохом од «Відваги», а в дірки позакладали гноти. Уздовж найнебезпечніших підходів до корабля повицюкували в кризі ополонки як на обсяг зроблених скриньок, й у проруби застановили вибухівку.
Шляхта глузувала з піратів — з їхньої гарячкової підготовки і з їхнього тину перед кораблями.
— Своєї тіні злякались! — кепкував Генніг Мантойфель. — А я-то думав, що піратам ніякий страх не страшний!
Штертебекер застеріг його, що Вісмарська згода не вічна, що рано чи пізно оружне побратимство піратів з панами урветься, а він, Клаус Штертебекер, тигрянський отаман, зарубає собі на носі Мантойфелеві кпини.
Відтоді вже ніхто не глузував з хлопських капітанів.
Вийшло точно на Клаусове: покладаючись на свою перевагу, датчани вдарили на розбійницькі кораблі, які тумою туманіли серед льоду. Датські вітрильники позостались у відкритому морі, а їхні вояки покотились широкою шерегою на огорожу. Вони волокли за собою безліч драбин, аби перелізти її. Штертебекер дав своїм людям наказ приготуватись до бою і кожного датчанина, що вигулькне над частокіл, розстрілювати, а при надобі — захищати кораблі грудьми!
17
Меларен — одне з найбільших озер Скандінавії. На його островах і побережжі протоки Норстрем, що з’єднує це озеро з Балтійським морем, лежить Стокгольм.