А чого доброго вчинили Мантойфель, Прен і Люхов?
Радники мовчали. Таки так, ці отамани не мали чим похвалитись.
— Панове! — заговорив Клаус. — Я вельми ціную свободу, а її ви обіцяли мені. Може, ми не до вподоби вам — скажіть. Ми з вами не назавжди зв’язані. Коли хочете, то здоровенькі бувайте!
Багатирня бажала чого завгодно, тільки не розриву з піратами. Клопоту було по тім’я, і йшлося панам не дуже гаразд. Маргарита шкодила купцям, як тільки знала. У Швеції не корився датській короні лише Стокгольм. До того ж Ганза, а надто могутній Любек, прагнули хутенько закінчити війну: мир і злагода на морі означали для неї дальший розквіт торгівлі. Треба абищо завдати вирішального удару Данії і втихомирити її. Затаких обставин безглуздо нехтувати піратськими суднами на чолі з нестямно хоробрими капітанами.
— Які у вас заміри на майбутнє? — спитали в один голос радники.
— А ми хочемо з вами пораятись, — улесливо відповів магістр.
Панам це сподобалось, і вони аж полагіднішали. Виявилось, у віталійців нема опорного пункту. Стокгольм далеченько від Ростока і Вісмара. Та й до того уздовж шведського узбережжя підстерігають на здобич датські пірати.
— Треба взяти Вісбі на Готланді! — заявив Клаус.
— Правильно, — підтримав його Гедеке. — Коли нам поталанить одібрати Готланд у Маргарити, то капець її пануванню на шведському узбережжі.
— Не так легко завоювати його, — мовила шляхта.
— Легко — не легко, але можна, — озвався Штертебекер. — Дайте нам на підмогу три кораблі та сотню добрих молодців, і Готланд буде наш.
— Мантойфель гадає, що з цього нічого не вийде, — зауважив хтось із панів.
— В нього не вийде, а в нас вийде, — відрубав Клаус.
Радники роздумували.
— Ручаюсь, панове, — запевняв Клаус, — що з нашими трьома кораблями та вашими трьома ми захопимо Готланд за іграшки. Але звольте спитати: ви, бува, чогось не чули про мого друга Герда Віндмакера, який сидить у штральзундській в’язниці?
— За нього просять тисячу любецьких гульденів!
— Будь ласка, я даю їх! — зрадів Штертебекер. — Спасибі вам, панове!
«Тигр», «Шумій», «Бігун» та ще три добре озброєних кораблі покинули вісмарську гавань. Очолював їх Штертебекер.
Герцоги Мекленбурзькі поривались якнайшвидше виручити з халепи свого молодого родича Йоганна, стокгольмського оборонця, а тому схвалювали хоробрий задум захопити Готланд і зробити з нього цитадель для німців у боях за Скандінавію. А поміж радниками, які затялись в одну шкуру з герцогами Мекленбурзькими, хтось-не-хтось плекав уже надію, що сильні й ненависні пірати зламають собі шию аж на Готланді, бо Вісбі — горішок міцний та й вояки у ньому мов на підбір.
Вісмарські, ростоцькі і рибницькі радники, здебільшого купці або «крамарі», як вони себе скромно називали, переконались давно, що воєнний неспокій б’є в першу череж по їхній кишені. Їм-то байдуже, хто сидить на троні і хто панує над Швецією. Інша річ, якби нагодилася сила, котра б тримала порядок на морських шляхах і забезпечувала привільну торгівлю!
Так! Над усе для них гендель, з якого вони виручають скажені гроші! Аби впевнено ходити по землі і гідно боронити свої права од зазіхань князів, вони заснували союз міст — Ганзу, в якій веде перед могутній імперський Любек.
Тим часом Вісмар, Росток і Рибниця були не під імператором, вони підлягали герцогам Мекленбурзьким, та це не заважало їм входити до Ганзи, яка у війні Мекленбургів з датською королевою стояла обіч, а потай однаково в’язалася з нею, і без Вульфової спритності тут не обійшлось!
Свої міста, що йшли за Мекленбургами, Ганза утискувала. Вона нахвалялася виключити Росток, Вісмар і Рибніц із своєї спілки, хай тільки вони не одвернуться від розбійників!
Про цю колотнечу Штертебекер не знав.
Але Вігбольд передбачав, чим обернеться дружба з багатіями. Рано-пізно панеча зрадить їх!
Штертебекер сміявся з майстрових побоювань. Майбуттям він не журився. Дбав про сьогоднішній день і віддавався найближчій меті. Що бачив — на те й важив. Ні завтра, ні позавтра не цікавило його. Жив він за звичаєм: дасть бог день, дасть бог розум. І, головне, знав, чого йому треба: волі і волі. Знав він також свого ворога. Звали його Вульфлям. Вульфлями для нього всі, хто тільки сіяв по світу кривду. А без гріхів і не шукай пана! Щасливий, певний перемоги, Штертебекер стояв за кермом «Тигра» і, сп’янілий від міці свого флоту, поглядав на п’ять молодецьких вітрильників, що точилися за ним у тропу. Кругом безкрає море, його батьківщина. Думи линуть до великого острова з багатим торговим містом, де сидить Вульвекен Вульфлям. День помсти ось-ось настане!