— Дуже легко підняти на щоглу прапорець, що засвідчує війну. Але подумайте, як тяжко спускати його!
— Ви тільки послухайте, про що несе старий базіка, — спересердя гукнув Христіян Дейк. — Лише труситься за свої вітрильники! Вже так і ладен на згоду з піратами! Ач, який нешуканий знайшовся!
Дейк мав одного вітрильника, який плавав під охороною любецьких суден між балтійськими гаванями. Крім того, він був господарем корабельні у Грасброку, і це, певно найголовніше, що додавало йому снаги в розмові. Там він будував для всього міста вітрильник. Звичайно, то буде бойове судно, яке у майбутньому дасть йому великий зиск. Тому він так вороже настроєний проти Пріса, тому він так встав на ножі з піратами! І, сумнівайся не сумнівайся, але все це він робить заради міста!
Бургомістр Матіас Краман, кремезний, опасистий дядько, мовчки спостерігав за сваркою. Колись він теж сушив собі голову суднами, та згодом переклав торговельний тягар на сина.
«Старим радникам» уже відомі усі тонкощі майбутньої війни з піратами. Аби їх перехитрити, потрібна обережність. Тому всю ратушу не вповідали у задум. А він був такий: укласти договір із Штертебекером, поки добудують вітрильник з потужними гарматами — найбільший у північних морях. В Нідерланди вже помчав тайкома гінець, який привезе для цього корабля сміливця-капітана, надійного чоловіка, такого, що перед боєм не перемкнеться до піратів.
А радники хай сперечаються — кому з того лихо.
Бургомістр Краман тримався спокійно і нікого не обстоював.
Щойно Штертебекер з’явився на дверях, все миттю стихло, ніхто й не писнув. Пани не зводили очей із ставного піратського проводиря. Кожен опасистий радник із заздрістю чудувався високою стрункою постаттю мало що не казкового розбійника, його блакитними очима під білявими бровами, його пшеничною бородою на владному лиці. Абиякий вельможа хай би сховався в кут перед ним!
Штертебекеру гречно запропонували місце біля бургомістра. Він сів, поклавши меч на коліна, а його почет, чистої води велетні, мовчки стали позад свого отамана.
— Що скажете, панове?
Звівся Краман і подякував Клаусові за відвідини. Потім він виклав йому свої умови: міцний союз, захист гамбурзьких кораблів на Північному морі, відкритий ринок для Штертебекерових суден у Куксгавені і Штаде.
Бургомістр в’яло гугнявив про майбутній договір, а Штертебекер зважував, з якого дива багатирі задкують перед ним. Чи не посварились у місті цехи з ратушею? Цілком можливо, адже городяни зустрічали його напрочуд гостинно. Невже ратуша гадає, що на такий лад вона задушить ремісників й зміцніє. Пригадався обережний, завше недовірливий магістр, і Штертебекер ледь-ледь усміхнувся. Саме слушно заступитись за ремісників! Коли бургомістр закінчив, Штертебекер встав, увійшов у коло радників і спершись на меч запитав:
— Панове! Буде так, як ви бажаєте. Тільки введіть до ратуші цеховиків.
Радники зарепетували. Христіян Дейк заволав:
— Що? Таж це поламає дідівські звичаї!
Навіть Пріс незадоволено похитав головою. Але Краман, на превеликий подив присутніх, запевнив Штертебекера, що цеховиків теж впустять у ратушу. Чи ж варто гребувати дружбою із справедливцями?
— Я хочу розв’язати собі руки проти Бремена! — гукнув Штертебекер, якого дратувала непевна поведінка противника. — Він ворогує з Кено Брокенським, моїм другом і союзником!
Радники перелякано видивились на бургомістра, спокійного навіть при останніх піратових словах супроти їхнього міста — сусіди.
— З Бременом ми ні в кепських ні в лепських. З фризьким князем живемо злагідно. Народ ми зичливий і прагнемо спокою й мирної торгівлі, — чемно проказав бургомістр.
Штертебекер усміхнувся. Він був задоволений. «Старі радники» і Матіас Краман теж. Інші радники спантеличено мовчали, аби не зронити перед розбійниками зайвого.
Брехня, зрада й підлота з давніх-давен притаманні князям, духовенству й купцям. Ще гамбурзькі пани не переговорили із страшним та й ненависним піратом, а ганзейські міста потаймиру вже гуртувались на нього.
Вістовий Матіаса Крамана майнув у Голландію по капітана Симона Утрехтського. Його запрошували на ватажка гамбурзьких бойових вітрильників. Інші посильні мчали у Нюрнберг по гармати, замовлені знаменитому ливареві Йохену Прассельбергеру. Вони були потрібні для нового військового корабля.
Коли Штертебекер повернувся в Марієнгаве, отамани справедливців зустріли його холодно.
— Ну, що нового у твоїх друзів-радників? — вигукнув Мікаель Гедеке.