Ніхто не знає, де вони зажили тяжких ран, та бувалим людям вочевидьки, що обидва — колишні моряки. Один — сліпий, худий і цибатий, посивілий, сірий на виду; другий — одноногий каліка на костурі. Незнайомці довгими годинами просиджують за невеличким столиком і попивають пиво. Між собою вони не розмовляють, однак уважно прислухаються, про віщо балакають захожі.
Подеколи то той, то інший моряк за столом або за грою в кості невбачай і кине слівце про страченого пірата Клауса Штертебекера. Тоді сліпець насторочує вуха, а каліка обертається до бесідника. Потім вони неодмінно запросять матроса до себе, поставлять перед ним глек пива, погомонять з ним ладком, а впісля розпитають чистісінько все про піратського отамана Клауса Штертебекера і його побратимів.
Так вони і розвідали, чому переміг Симон Утрехтський. Хитрюга залив свинцем Клаусове кермо!
Пани скаженіли — вони не знайшли на Штертебекеровому кораблі казкових скарбів. А ходила чутка, ніби щогли на ньому із щирого золота і тільки зверху ледь-ледь обшиті деревом. У в’язниці розбійник прихилив до себе пожадливих багатіїв, бо зголосився вимостити золотими дукатами берег Ельби од Куксгавена до Гамбурга — тільки хай без забарки вони звільнять його. Пани радилися, сперечалися, та ніяк не поділили між собою обіцяного золота і Штертебекер не вибрався з темниці.
Одного дня якийсь моряк, що вже давно облежував береги, а їв та пив за кошт каліки і сліпця, похвалився, що був на страті Штертебекера та його побратимів. Коли їхня ласка, він залюбки проведе їх у Грасброк і покаже, де їх покарано.
Дорогою моряк без упину розповідав їм, із правдою й неправдою навпереміш, усіляких історій, вельми крутих і неймовірних. Він чув на свої вуха, як Штертебекер балакав із суддями. Коли на те пішло, судили не його, він судив панів і захищав бідних. Та так і в вічі сказав багачам, що все своє добро вони нажили насиллям і підлістю. «Гей, ви, ненажери з товстими калитами! — мовив їм Клаус. — Ваше життя — ніби малюнок на стіні в Марієнгавенській церкві: за казальницею стоїть хитрий-хитрий лис і проповідує біднякам добронрав’я, слухняність і набожність. Ви мене осуджуєте? Так, я завинив перед вами, але тільки одним. Я відбирав у вас майно, набуте підлотою».
Останнім бажанням Штертебекера було: йти на страту за ватагою веселих блазнів.
Якийсь радник спитав його:
— Чи не гірко тобі вмирати?
— Ні! — з усміхом відповів Штертебекер.
— Тоді чи не гірко тобі дивитись на смерть своїх друзів?
— О, за хоробрими побратимами болить душа! Коли б моя сила, я зробив би все, щоб вирятувати їх.
А радник, який мав пихи на три штихи і язика колючого, сказав йому:
— Он бачиш плаху. На ній тобі зітнуть голову. Але всі твої друзяки, повз яких ти пробіжиш без голови, будуть помилувані.
Присутня багатирня засміялася з цього лихого жарту. Але Штертебекер гукнув:
— Панове, даєте мені слово?
— Атож! — погодились вони.
Твердою ступою він зійшов на поміст і клякнув, чекаючи смертельного удару. Щойно його голова покотилася з плахи, радники закричали з переляку. Могутнє безголове тіло звелося і такою ж твердою й упевненою ходою спустилося з ешафота, як і зійшло на нього. Трьох, чотирьох побратимів поминуло воно, коли нараз пани загукали, що то дії нечистого, з якими треба покінчити. І тут-то один панок підставив Штертебекерові ногу. Той поточився і перед сьомим товаришем упав.
Сліпий і каліка, запинивши подих, слухали. В цих описах — викапаний їхній отаман, для якого неможливого не було на світі. Навіть умерши, він стояв за друзів!
— І помилували тих сімох хлопців? — прожебонів сліпий.
— Де там, — відповів моряк. — Пообіцяв пан кожух, та слово його тепле. Не втямлю, як це Штертебекер повірив панському слову. Відтак стяли голову ще й катові.
— І катові? — здивувався кульгавий. — А за віщо йому?
— Так, так. Йому стяли голову насамкінець! За вимогою радників!
— Не розумію, — пробубонів каліка.
— Робота бургомістра Крамана, — розповідав моряк. — Якесь велике цабе спитало у ката, чи не втомився він. — «Нітрохи, — відповів той і визивно доточив: — Ех, з якою б охотою постинав би я макітри усім радникам!» Пани налякались і потай переговорили з катовими помічниками. Щойно він стратив останнього пірата, його схопили та й скарали на горло. Тим-то й закінчилось усе. Кепські жарти з панами.
Вони вийшли на пустельний півострівець. Позаду залишилось місто, обведене високим муром з великими вежами, а попереду яворилося гаванське плесо з паромами й вітрильниками. Численними рукавами Ельби ковзали рибальські човники. Там, де стояв ешафот, мандрівці зупинились. Вони довго мовчали. Коли моряк схотів був заговорити, супутники зацитькали його. Моряка ошанув здогад, і він спитав: