Выбрать главу

Це брехня.

Розсекречені в  роки після розвалу СРСР документи переконливо показують справжню картину «неготовності» країни до війни. На початок жовтня 1939 р., за офіційними радянськими даними, парк радянських ВПС становив 12677 літаків і перевершував загальну чисельність військової авіації всіх учасників розв’язаної світової війни. За кількістю танків (14544) Червона армія на цей момент майже вдвічі перевершувала армії Німеччини (3419), Франції (3286) та Англії (547), разом узяті. Радянський Союз значно перевершував воюючі країни не тільки кількістю, а й якістю озброєння. В СРСР до початку 1941 р. випускали найкращий у світі винищувач-перехоплювач МіГ-3, найкращі гармати й танки (Т-34 і КВ), а вже з 21 червня — перші у світі реактивні установки залпового вогню (уславлені «Катюші»).

Не відповідає дійсності й твердження про те, що до червня 1941 р. Німеччина потай стягувала війська та бойову техніку до кордонів СРСР, забезпечивши істотну перевагу в бойовій техніці, підготувавши підступний і раптовий напад на мирну країну. За німецькими даними, які підтверджуються європейськими військовими істориками (див. «Друга світова війна» під ред. Р.Холмса, 2010, Лондон), 22 червня 1941 р. до нападу на Радянський Союз підготувалася тримільйонна армія німецьких, угорських і румунських солдатів, у розпорядженні якої були чотири танкові групи з 3266 танками і 22 винищувальні авіагрупи (66 ескадрилій), у складі яких було 1036 літаків.

За розсекреченими радянськими даними, 22 червня 1941 року на західних кордонах агресорові протистояла Червона армія чисельністю три з половиною мільйони осіб із сімома танковими корпусами, в складі яких було 11029 танків (ще понад 2 тис. танків вже в перші два тижні було додатково введено в бій під Шепетівкою, Лепелем і Даугавпілсом), і 64 винищувальними авіаполками (320 ескадрилій), що мали на озброєнні 4200 літаків і до яких уже на четвертий день війни перекинули 400 літаків, а до 9 липня — ще 452 літаки. Більша за чисельним складом на 17 %, ніж армія противника, РСЧА мала на кордоні і значну перевагу в бойовій техніці — майже вчетверо більше танків і вп’ятеро бойових літаків! Не відповідає дійсності думка, що радянські механізовані частини були укомплектовані застарілою технікою, а німці — новою й ефективною Так, у танкових радянських частинах на початок війни було справді багато танків застарілих конструкцій — і БТ-5, а також легких танкеток і Т-38, але при цьому майже 15 % (1600 танків) припадало на найсучасніші середні та важкі танки — і КВ, рівних яким у німців на той момент не було. У нацистів із 3266 танків було 895 танкеток і 1039 легких танків. І тільки 1146 танків можна було віднести до категорії середніх. І танкетки, і легкі німецькі танки (PZ-II чеського виробництва і  E) істотно поступалися своїми техніко-тактичними характеристиками навіть застарілим радянським танкам, а найкращий на той момент німецький середній танк J не йшов у жодне порівняння з  (про порівняння з важким танком КВ узагалі не йдеться).

Версія про раптовість нападу вермахту не видається переконливою. Навіть якщо погодитися з нерозумністю й наївністю радянського партійного і військового керівництва й особисто Сталіна, які категорично проігнорували дані розвідки і західних спецслужб, не помітили розгортання на кордонах тримільйонної ворожої армії, то й тоді, за наявної в розпорядженні противника військової техніки, раптовість першого удару могла забезпечити успіх протягом одного-двох днів і прорив на відстань не більш як 40–50 км. Далі, за всіма законами бойових дій, радянські війська, що тимчасово відступили, користуючись своєю значною перевагою в бойовій техніці, повинні були буквально розчавити агресора. Але події на Східному фронті розвивалися за зовсім іншим — трагічним сценарієм…

Катастрофа

Радянська історична наука ділила історію війни на три періоди. Найменше уваги приділялося першому періоду війни, особливо літній кампанії 1941 р. Скупо пояснювалося, що успіхи німців зумовлені раптовістю нападу та непідготовленістю СРСР до війни. Крім того, як висловився у своїй доповіді т. Сталін (жовтень 1941 р.): «За кожен крок усередину радянської території вермахт заплатив величезними непоправними втратами» (було названо цифру 4,5 млн. убитих і поранених, за два тижні в передовій статті газети «Правда» ця цифра німецьких втрат зросла до 6 млн. людей). Що ж відбувалося насправді на початку війни?

На світанку 22 червня війська вермахту ринули через кордон майже по всій його довжині — 3 тис. км від Балтійського до Чорного моря. Озброєну до зубів Червону армію було за кілька тижнів розбито й відкинуто на сотні кілометрів від західних кордонів. Уже до середини липня німці окупували всю Білорусь, узявши в полон 330 тис. радянських вояків, захопивши 3332 танки й 1809 гармат та інші численні воєнні трофеї. Практично за два тижні було захоплено всю Прибалтику. В серпні-вересні 1941 р. у руках німців перебувала більша частина України — у Київському котлі німці оточили і взяли в полон 665 тис. осіб, захопили 884 танки та 3718 гармат. Німецька група армій «Центр» до початку жовтня вийшла практично на околиці Москви. У котлі біля Вязьми німці захопили ще 663 тис. полонених.

За німецькими даними, ретельно відфільтрованими й уточненими вже після війни, за 1941 рік (перші шість місяців війни) німці взяли в полон 3806865 радянських солдатів, захопили або знищили 21 тис. танків, 17 тис. літаків, 33 тис. гармат і 6,5 млн. стрілецької зброї.

Розсекречені в пострадянський час військові архіви загалом підтверджують кількість покинутої і захопленої ворогом військової техніки. Що ж до людських втрат, то їх у воєнний час підрахувати дуже складно, до того ж зі зрозумілих причин у сучасній Росії цю тему практично табуйовано. Але все одно зіставлення даних військових архівів з іншими документам тієї епохи дозволило деяким російським історикам, які прагнуть встановити правду (Г.Кривошеєву, М.Солоніну та ін.) з достатньою точністю визначити, що за 1941 р., крім здачі в полон 3,8 млн. осіб, Червона армія зазнала прямих бойових втрат (убитими і померлими від ран у госпіталях) — 567 тис. осіб, пораненими і хворими — 1314 тис., дезертирами (тими, хто ухилився від полону і фронту) — від 1 до 1,5 млн. і зниклими безвісти або пораненими, кинутими в панічній втечі — близько 1 млн. осіб. Останні дві цифри визначено зіставленням особового складу радянських військових підрозділів на 22 червня і на 31 грудня 1941 року з урахуванням точних даних про людське поповнення частин за цей період.

На 1 січня 1942 р., за радянськими даними, потрапили в полон 9147 німецьких солдатів і офіцерів (у 415 разів менше, ніж радянських військовополонених!). Німецькі, румунські й угорські втрати в живій силі (вбиті, пропалі безвісти, поранені, захворілі) за 1941 р. становили 918 тис. осіб — більшість із них припадало на кінець 1941 р. (у п’ять разів менше, ніж озвучив у своїй доповіді т. Сталін).

Таким чином, перші місяці війни на Східному фронті призвели до розгрому Червоної армії і майже повного краху створеної більшовиками політичної й економічної системи. Як показують цифри людських втрат, покинутої військової техніки і захоплених ворогом величезних територій, масштаби цієї катастрофи безпрецедентні й цілком розвіюють міфи про мудрість радянського партійного керівництва, високий професіоналізм офіцерського корпусу Червоної армії, мужність і стійкість радянських солдатів і, головне, відданість і любов до Батьківщини простих радянських людей. Армія практично розсипалася після перших потужних ударів німецьких частин. Вище партійне і військове керівництво розгубилося й показало свою повну некомпетентність, офіцерський корпус виявився не готовим до серйозних боїв і в переважній більшості, покинувши свої частини й бойову техніку, тікав з поля бою або здавався німцям. Покинуті офіцерами, деморалізовані радянські солдати здавалися нацистам або переховувалися.