Професор Талбот Дональдсон у своєму есе «Міф про куртуазну любов» (The Myth of Courtly Love) стверджував, що сюжети трубадурів були їхніми фантазіями, і вони, безперечно, створювали картину, яка мало нагадувала реальний досвід того періоду. Незважаючи на те, що впливові дами таки існували, до більшості жінок ставилися як до товару та показника статусу. Їх видавали заміж ще в підлітковому віці, і метою часто було поєднати родини, отримати багатство у вигляді приданого та народити нащадків чоловічої статі. У версії трубадурів жінка перетворюється на об’єкт кохання, якому поклоняються віддані коханці, ладні на все, аби побачити обличчя чи якийсь прихований жест своєї обраниці. Дивно, але ні тогочасні закони, ні правові документи не зберегли слідів таких романтичних стосунків, враховуючи, що вони існували в формі позашлюбних зв’язків між людьми різного статусу. На практиці трубадури найчастіше оспівували красу дружини господаря, а їхні виступи були публічною розвагою. Принаймні все мало вказувати на те, що будь-які зради в подружжі були фантазіями і розгорталися десь далеко від їхнього повсякденного життя.
З іншого боку: якщо щось і залишилося за межами історичних матеріалів, то романтичні стосунки можна вважати саме однією з таких таємниць. Дехто тлумачить історію так, що високе почуття кохання почалося з фантазій, які зрештою чоловіки та жінки втілили у реальність, точно так само, як доблесний Дон Кіхот намагався жити за лицарськими романами. Інше питання в тому, наскільки метафоричними були трубадури у своїх текстах. Складається враження, що в багатьох піснях дійсно йшлося про подружню зраду, хоча цілком можливо, що так метафорично описували лише духовну близькість – у цьому й вся суть, що кохання ставало сильнішим, коли розгорталося лише в духовному вимірі. Старі тексти слід трактувати з обережністю. З іншого боку, наївно вважати, що раніше люди збуджувалися менше, ніж тепер. Загалом історична картина виникнення кохання, як і саме кохання – річ складна.
У своїй пісні «My Old Man» Джоні Мітчелл співає: «We don’t need no piece of paper from the City Hall, keeping us tight and true»[19]. Для покоління моїх батьків це речення мало раціональний сенс, воно обґрунтовувало ідею про те, що старомодний інститут шлюбу не мав нічого спільного зі справжнім коханням. Ця ідея ще не викоренилася повністю, я чув ту саму фразу Мітчелл і від людей мого покоління. Якщо чесно, я й сам до неї вдавався, коли всі ці роки вважав, що одруження не має ніякого сенсу. Я хитав головою, коли мої колись такі розумні друзі ставали жертвами і розчинялися в цьому пережитку минулого.
Подібне ставлення виражається і у фільмі «Чотири весілля і один похорон», коли герой фільму Ґарет висуває теорію про те, що люди одружуються, коли у них закінчуються теми для розмов. Тоді приходить час для шлюбу та дітей, бо це породжує нові теми, дає парі можливість обмінюватися думками, планувати та реалізовувати щось разом. У цьому контексті малося на увазі, що альтернативою такому сценарію було б усвідомити, що стосунки розпадаються, і закінчити їх, хоча такий варіант і міг бути куди важчим. І твердження Мітчелл, і думка Ґарета базуються на переконанні, що справжнє кохання, якщо воно достатньо сильне, не потребує ніяких інших опор. Обидві ідеї не такі вже й сучасні та бунтарські, якими я вважав їх у молодості, оскільки вони продовжують традицію розділяти романтику та шлюб, яка сягає ще часів Середньовіччя, якщо не раніше.
Ідеї французьких трубадурів про справжнє і чисте кохання, вільне від тягаря шлюбу, розвивалися на Заході і вплинули на формування сучасного ідеалу кохання, яким ми його знаємо сьогодні. Але десь у дорозі цей бунтарський ідеал також було інституціалізовано і кохання почали сприймати за показник щасливого сімейного життя. Суперечності поєдналися, і з плином століть слова «кохання» та «шлюб» усе частіше стали вживатися в одному реченні. Соціолог Ентоні Ґідденс вважає, що романтичне кохання у сучасному розумінні виникло у XVIII столітті, разом із відокремленням поняття особистості від соціальних та релігійних структур. З появою роману як нового літературного жанру, люди, натхненні романтичними історіями, почали сприймати життя більше як розповідь про дві людські долі, що пов’язувалися наперекір зовнішнім соціальним обставинам. Такі історії були часто дуже ідеалізовані, у них переважно йшлося про те, що чоловічі та жіночі цінності різні, але в сімейному житті вони доповнюють один одного і стають єдиним цілим.
19
Нам не потрібен ніякий папірець із мерії, щоб втримати разом у вірності один одному (англ.).