Одного вересневого дня 2010 року я прогулювався в районі Бліндерн в Осло і шукав кафедру психології. Я записався добровольцем на експеримент, точно не знав, про що саме йдеться, але зрозумів, що це стосується дози окситоцину. Звичайно, я скористався шансом отримати можливість випробувати дію цієї речовини на собі. Про окситоцин, як і про більшість інших речовин, я дізнався з науково-популярних статей у ЗМІ останніх років: він відповідав за прив’язаність і довіру, тобто був найбільш наближеним до любовної сироватки за уявленням людей. Підлітки в Індії використовували препарати-окситоцини із сільськогосподарського сектора (наприклад, такі, що застосовують для стимулювання вироблення молока у корів) як афродизіак, а на форумах для обговорення препаратів, що розширюють свідомість, з’явилися повідомлення від пар, які разом випробовували цей «допінг кохання» і отримали від цього феноменальні оргазми. Було цікаво спробувати, що буде зі мною, чи закохаюся я тут і одразу в експериментаторку? Чи мене охопить стан миру і любові, як у найкращих традиціях хіпі?
Коли дослідник Маркус Гайнріхс вперше захотів перевірити гормон окситоцин в експериментах на людях у 1990-х роках, це нікого не цікавило. Результати експериментів з гризунами були добре відомими, але ніхто не думав, що вони поширюватимуться й на людей. До такого кроку Гайнріхса підштовхнули результати спостереження за прерійними польовими мишами – видом, який став популярним у дослідницьких колах в основному тому, що його представники моногамні, на відміну від інших їхніх родичів. Більшість гризунів практикують вільне кохання без будь яких зобов’язань, тоді як прерійні миші вступають у тривалі стосунки зі своїми партнерами. Як і у випадку з людьми, це не обов’язково означає, що вони уникають будь-яких статевих стосунків з іншими, однак у них є один партнер, з яким зв’язок найміцніший.
Окрім спарювання, прерійна польова миша відрізняється від своїх близьких родичів ще й тим, що в одній з частин її мозку, nucleus accumbens, яку часто називають частиною «центру винагороди» мозку, знайшли велику кількість рецепторів окситоцину. Досліджувати мозок гризунів вченим набагато легше, як людський, а тому вони провели цілий ряд експериментів, у ході яких тваринам вводили різні комбінації дофаміну, опіоїдів та окситоцину, щоб з’ясувати, як це вплине на їхню поведінку. Словом, у 1990-х роках дослідники виявили, що дофамін та окситоцин виділяються під час статевого акту і приводять до виникнення потягу. Крім того, окситоцин впливає на вироблення молока, формує довіру, підтримує парування, а ще пов’язаний із соціальною пам’яттю, що дає нам змогу запам’ятовувати обличчя.
Дослідниця Дженніфер Ферусен провела експеримент, в якому «заблокувала» вироблення окситоцину в групі мишей, і виявила, що вони втратили здатність запам’ятовувати інших особин, хоча все ще могли відтворити в пам’яті шлях через лабіринти. Як і у людей, соціальна пам’ять мишей відокремлена від іншої – наприклад, пам’яті про те, куди ви поклали ключі від автомобіля чи сир. Коли дослідниця вводила окситоцин мишам, в яких було «заблоковано» його вироблення, то вони повертали здатність створювати соціальні спогади. Окситоцин – це не тільки прив’язаність і закоханість, а й проста здатність пам’ятати, у кого саме ти закоханий. Такий експеримент на людях був би дуже цікавим, однак у Гайнріхса, який збирався його проводити, виникло чимало труднощів, до того ж ніхто з його колег не вірив, що це матиме ефект на людей. Молекули окситоцину настільки великі, що не можуть подолати так званий гематоенцефалічний бар’єр (тобто бар’єр між кровоносною системою та мозком). У 1996 році німецькі дослідники виявили, що хоча ввести любовний еліксир безпосередньо в мозок вони не можуть, його можна ввести по-іншому. А саме вдихнути.