Таємниці існують навіть у парах, де члени подружжя вірні один одному. Коли ми помічаємо видалену історію браузера на ноутбуці партнера, то приблизно уявляємо собі, для чого він використовувався, але навіть найбільш ліберальні партнери, ймовірно, цінують те, що не бачать темних звичок в інтернеті іншого. Популярність порнографії пояснюється тим самим ефектом Куліджа, а прихильники порно часто описують жагу переглядати все нові, більш цікаві їм порновідео та фотографії. Таємні фантазії не обмежуються одним інтернетом. Опитування 2000 року, проведене Томасом В. Гіксом та Гарольдом Лейтенберґом, показує те, чим навряд чи когось здивуєш. 98 % чоловіків та 80 % жінок, які брали участь у опитуванні, зізналися, що мали сексуальні фантазії щодо інших протягом останніх двох місяців, причому фантазії частіше були у тих, хто був з партнером довше. Щоб не образити почуття свого партнера, мабуть, більшість людей тримають такі фантазії при собі, але оскільки всім і так відомо, що усі цим займаються, то ця тема є не такою вже й гострою. Набагато делікатнішим є той момент, що ми, як описала Гелен Фішер, фантазуємо про інших і під час статевого акту зі своїм партнером. Цікаво, про що насправді думає наш партнер під час сексу і чи хочемо ми це знати?
Деякі партнери, схоже, більш схильні до невірності, ніж інші. Опитування, проведене у 2011 році в Нідерландах, показало, що 26 % із 1250 бізнесменів зраджували. Ті, хто займав вищі посади у своїх компаніях, мали більшу схильність до позашлюбного сексу. Це стосувалося як чоловіків, так і жінок. Водночас вони були і більш впевненими у собі та більш товариськими, що може пояснювати як їхні позашлюбні зв’язки, так і кар’єру. Ларрі Янґ у книзі «Хімія між нами» висуває теорію про те, що в помірній кількості невірність може бути хорошим способом поширити свої гени. Хоча це, мабуть, погане виправдання для зрадників. Існує ще одна причина, яка може пояснити, і частково виправдати зраду: така схильність може бути пов’язана з іншими рисами, які ми цінуємо. Дослідники, які вивчали зв’язки між генами та особистістю, вказували, що різні варіанти гена, що кодує рецептор D4, пов’язані між собою, а тому ті, хто займаються сексом з іншими, також мають тенденцію бути допитливими, винахідливими та готовими ризикувати, що має не лише їх особисту, а й суспільно корисну вигоду.
За словами Фішер, системи нашого мозку адаптовані як до вірності, так і до невірності, і вони постійно перебувають у взаємозв’язку. Не можна сказати, що всі прагнуть вийти з моногамних стосунків, але й твердження про те, що вони на 100 % вірні своєму партнерові, буде неправдою. Ми відрізняємося від прерійних польових мишей. Якщо у них є шанс спарюватися з кимось іншим, вони його не пропустять, зате потім спокійно зможуть повернутися до своїх постійних партнерів, ніби нічого й не сталося. Людське сприйняття вірності та невірності надзвичайно різне і сповнене суперечностей, тож помилково вважати, що біологія зможе все пояснити і дати якусь одну просту відповідь. Романтичні ідеології, голлівудські фільми, пісні про кохання та філософія теоретиків пікапу здаються нам тим хибнішими та фальшивішими, чим сильніше вони намагаються об’єднати в систему протиріччя, які живуть в нас. Ймовірно, всі однозначні теорії надто спрощують кохання і тим самим змушують людей брехати один одному або й собі, аби пояснити парадокси, до яких нас приводить це почуття.
Еволюційна психологія, поведінкова психологія та нейробіологія – захоплюючі галузі, і ті, хто ними займається, часто можуть справляти враження, ніби вони виявили, що керує нашими діями. Але в нашому складному світі не все так просто. На практиці наші дії визначають не так загальні принципи (вони обов’язково мають вплив, проте лежать десь внизу), як те, що додає значущих відмінностей та характеру людським стосункам, – всі наші дивні нахили та примхи.
Цитуючи Джима Пфауса, одного з дослідників, який продемонстрував зв’язок між дофаміном та ефектом Куліджа у щурів: «Якщо вірити еволюційним психологам, то виходить, ніби ми ніколи не робимо ідіотських речей, (...) але ми коїмо їх весь час! І все тому, що у нас працюють конкуруючі схеми. (...) Тобто, за теоріями еволюційних психологів, оголеного тіла жінки репродуктивного віку повинно бути цілком достатньо, аби викликати інтерес у всіх осіб протилежної статі. Тоді як пояснити наші індивідуальні схильності та смаки? («О, я хочу, щоб ти підстригся коротко», або «я б хотів, аби ти одягла відверту спідню білизну», або «я хочу, аби в ліжку ти вульгарно лаявся»)».