Bruce Schneier. Liars and Outliars: Enabling the Trust that Society Needs to Thrive (2012). Wiley.
Усевидяче око
Мах Ernest-Jones, Daniel Nettleb, Melissa Bateson. «Effects of eye images on everyday cooperative behavior: a field experiment». Evolution and Human Behavior 32 (2011) 172-178.
Jared Piazza, Jesse М. Bering, Gordon Ingram. «‘Princess Alice is watching you’: Children’s belief in an invisible person inhibits cheating». Journal of Experimental Child Psychology (2011).
Див. також:
Jeffrey Р. Schloss, Michael J. Murray. «Evolutionary accounts of belief in supernatural punishment: a critical review». Religion, Brain & Behavior. Vol. 1. № 1, Лютий 2011, 46-99.
Hervey С. Peoples, Frank W. Marlowe. «Subsistence and the Evolution of Religion». Human Nature, Vol. 23. Issue 3. Рр. 253-269.
Dominic D. Р. Johnson. «The Error of God: Error Management Theory, Religion, and the Evolution of Cooperation». Games, Groups, and the Global Good. Springer Series in Game Theory. 2009. Рр. 169-180.
Azim F. Shariff, Ara Norenzayan. «Mean Gods Make Good People: Different Views of God Predict Cheating Behavior». International Journal for the Psychology of Religion, 19 квітня 2011.
Майже чесно
Dan Ariely. The Honest Truth about Dishonesty: How We Lie to Everyone – Especially Ourselves (2013). Harper.
До речі, якщо ви вважаєте, що в модель SMORC повірити просто неможливо (як думав я до того, як прочитав книжку Аріелі), до того ж вам здається, що результат експерименту ви передбачали, то знайте: ці відчуття пояснюються явищем, яке називається «схильність до суджень постфактум» – саме вона змушує нас думати, ніби ми володіємо здатністю передбачати. Аріелі неодноразово стикався з її проявами. Коли він розповідав про свої експерименти на лекціях, слухачі часто заявляли, що з самого початку здогадалися про результати. Однак згодом Аріелі почав заздалегідь просити слухачів розповісти про передбачувані результати – і виявилося, що «провидців» серед слухачів досить мало. Нам нерідко здається, що ми передбачили розвиток подій, проте тільки в тих випадках, коли вони нам уже відомі.
По той бік добра і зла / Мова і правда / Правда і дипломатія
Yaling Yang, Adrian Raine, Katherine L. Narr, Todd Lencz, Lori Lacasse, Patrick Colletti, Arthur W. Toga. «Localisation of increased prefrontal white matter in pathological liars». Br J Psychiatry. 2007. 190: 174-175.
George Steiner. After Babeclass="underline" Aspects of Language and Translation (1998). Oxford University Press.
John Mearsheimer. Why Leaders Lie: The Truth About Lying in International Politics (2010). Oxford University Press.
Т. А. Frank. «America’s Least-Favorite City Has Become Television’s Favorite Subject». TheNewRepublic. 25 листопада 2013.
http://www.newrepublic.com/article/115690/washington-tv-politics-scandal-homeland-veep
Вісім серіалів, які називає Франк: Homeland, House of Cards, Scandal, The Backlist, Hostages, Veep, Alpha House, The Americans.
John Brockman. This Will Make You Smarter: 150 New Scientific Concepts to Improve Your Thinking (2012). Harper.
Інтерв’ю, взяте Крісом Бері у Діка Морріса в 2000 році: https://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/shows/clinton/interviews/morris.html
Більше про «проблему забруднених рук»:
Coady, С. А. J., «The Problem of Dirty Hands», The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Summer 2011 Edition), Edward N. Zalta ( ed.), http://plato.stanford.edu/archives/sum2011/entries/dirty-hands/
Ziyad Marar. Deception (2008). Acumen.
Прагматичні істини
Richard Rorty. «Saved from Hypocrisy». Dissent. Spring 1999.
Robert В. Brandom. Rorty and his Critics (2000). Blackwell.
Щодо нечесних політиків: прийнято вважати, що політики, особливо високопоставлені, більш схильні до подружніх зрад, ніж інші: по-перше, для цього у них більше можливостей, а по-друге, амбітні люди, які звикли ризикувати, напевно, не здатні жити спокійним сімейним життям. Мені не вдалося відшукати статистику подружніх зрад серед політиків, проте припускаю, що наша думка про них є упередженою. Серед звичайних людей теж чимало любителів завести інтрижку на стороні (див. розділ «Кохання»), а наші уявлення про невірність політиків, найімовірніше, засновані на галасі, який зчиняється щоразу, коли преса застає невірного політика зненацька, особливо у США. Коли щось подібне відбувається, наприклад, зі співробітником залізниці, нікому не спадає на думку розголошувати про це всьому світу. Тому можна припустити, що наше уявлення про невірність політиків сильно перебільшене.
Детектор брехні в людській подобі / Думки інших
Інтерв’ю в Асбйорна Раклева я брав двічі в січні 2013 року.
З Деніелом Фоєром розмовляв кілька разів в період з серпня 2012-го по початок 2013 року.
GRT Wright, CJ Berry, G Bird. «‘You can not kid а kidder’: association between production and detection of deception in an interactive deception task». Frontiers in human neuroscience. 6, 2012.
Приклад з ляльками Саллі і Енн я взяв з книги Яна Леслі «Природжені брехуни».
Spotorno N, Koun Е, Prado J, Van Der Henst JB, Noveck IA. «Neural evidence that utterance-processing entails mentalizing: The case of irony». Neuroimage. Липень 2012.
Добрі брехуни / Приховані знаки / Щось в оці
Paul Ekman, Wallace V. Friesen. Unmasking the Расі: А Guide to Recognizing Emotions From Facial Expressions (2003). Malor Books.
Історію про брехуна Ґелловея я запозичив частково з книги Яна Леслі «Природжені брехуни», а частково з:
Brooke Harrington. Deception: From Ancient Empires to Internet Dating (2009). Stanford University Press.