Sasha Frere-Jones. «The Gerbil’s Revenge». New Yorker. 9 червня 2008.
https://www.newyorker.com/magazine/2008/06/09/the-gerbils-revenge
Lessley Anderson. «Seduced by ‘perfect’ pitch: How AutoTune conquered рор music». The Verge. 27 лютого 2013.
https://www.theverge.com/2013/2/27/3964406/seduced-by-perfect-pitch-how-auto-tune-conquered-pop-music
Інтернет-портал Gearslutz.com:
https://gearspace.com/board/so-much-gear-so-little-time/393226-vocalists-singing-like-autotune-without-autotune.html
Hunter Stuart. «Amateur Singer Emma Robinson’s Voice Naturally Sounds Auto-Tuned». The Huffington Post. 7 липня 2013.
https://www.huffpost.com/entry/emma-robinson-voice-autotuned_n_3555690
16 листопада 2012 року, коли я майже закінчив роботу над цією книгою, в газеті «Dagbladet» з’явилася стаття про те, що під час шоу «The Voice» звук оброблявся автотюном. Чи не дивно, що до цього ефекту вдаються навіть під час конкурсів? За словами організаторів шоу, судді в залі чують необроблений звук, а телеглядачі – результат обробки автотюном. Перш ніж музика досягне вух широкої публіки, вона повинна пройти належну обробку.
Музичний критик «Dagbladet» Турґрім Ейре з властивою йому іронією зазначив, що навіть конкурс вокальних талантів не обійшовся без досягнень технології: «Багато учасників цього конкурсу – професійні співаки, і добре було б надати глядачеві можливість оцінити їх реальні вміння. Корекція звуку в цьому випадку – справжнє шахрайство»
https://www.dagbladet.no/kultur/tv-2-innrommer-sangfiksing-i-the-voice/61839514?fb_action_ids=571981286190690&fb_action_types=og.recommends&fb_source=aggregation&fo_aggregation_id=288381
Працівник фабрики
James Gaddy. «Shadow Boxer». Print Magazine. 1 червня 2008.
https://www.printmag.com/design-resources/shadow_boxer/
Дещо з цього розділу увійшло в мою статтю:
Bår Stenvik. «Fabrikkarbeideren». Листопад 2011.
Louis Menand. «Тор Of The Pops: Did Andy Warhol change everything?». New Yorker. 11 січня 2010.
«Character Sketch: The Comic That Inspired Roy Lichtenstein»
http://blog.yupnet.org/2012/06/26/character-sketch-the-comic-that-inspired-roy-lichtenstein/
Фразу Маклюена «Мистецтво – це те, що може зійти з рук» нерідко приписують Енді Ворголу – вона і справді звучить настільки в стилі Воргола, що у багатьох виникають сумніви в її авторстві.
Дивись, без рук!
Sarah Tanguy. «Big Man: А Conversation with Ron Mueck». Sculpture. Липень/серпень 2003. Vol. 22. № 6:
https://sculpturemagazine.art/the-progress-of-big-man-a-conversation-with-ron-mueck/
Craig Raine. «The Body Beautiful». The Guardian. 12 серпня 2006.
http://www.theguardian.com/artanddesign/2006/aug/12/art.edinburgh2006
Одна з безлічі книг, що розповідають про вплив технологій на музику, написана Девідом Бірном і називається «Як працює музика» (How Music Works, 2012). Він, наприклад, розповідає про те, чому на ранніх записах джазові музиканти накривали ударні ковдрами і били по них з великою обережністю, а також чому під час таких записів контрабас замінювали на туби.
Бірн також переказує фрагменти есе, написаного великим диригентом і творцем маршів Джоном Філіпом Сузою, в якому той каже, що в майбутньому всі відмовляться від живої музики на користь записів. Його страхи здійснилися, але завдяки можливостям звукозапису у нас з’явилося безліч зовсім іншої музики.
Оманливий смак
Gene Weingarten. «Pearls Before Breakfast». Washington Post. 8 квітня 2007.
За матеріал про Белла Вайнґартен отримав Пулітцерівську премію, багато в чому завдяки оригінальній ідеї. Згодом він виявив, що за 77 років до цього інший журналіст вже проводив подібний експеримент, причому з на диво схожими результатами. Тоді з ініціативи «Chicago Evening Post» на вулицю під виглядом бродячого скрипаля вийшов віртуоз Жак Гордон. Навіть репертуар його частково повторював репертуар Белла, а грав він на скрипці роботи Страдіварі, яка через багато років дісталася Беллу. Сам Белл грав на ній 11 років.
Snopes. «Bell Curved».
https://www.snopes.com/fact-check/joshua-bell-company/
Malcolm Gladwell. Blink: the power of thinking without thinking (2005). New York: Little, Brown and Со.
Samuel М. McClure, Jian Li, Damon Tomlin, Kim S. Cypert, Latane М. Montague, Р. Read Montague. «Neural Correlates of Behavioral Preference for Culturally Familiar Drinks». Neuron. Vol. 44. Issue 2. 379-387. 14 жовтня 2004.
Ще трохи про смак, природності і неприродності:
У статті, опублікованій в журналі «The New Yorker» у листопаді 2009 року, журналіст Раффі Хачадурян докладно пояснює, що на молекулярному рівні синтетичний ванілін і ванільні боби нічим не відрізняються один від одного, проте залежно від способу виробництва на упаковці вказують, що продукт «штучний» або «натуральний».
Роберт Л. Вольке, автор книги «Про що Айнштайн розповів своєму кухареві: Кухонна наука» (What Einstein Told His Cook: Kitchen Science), описує експеримент, проведений виданням «Cooks Illustrated». Під час випробувань наосліп більшість учасників віддало перевагу штучному ваніліну, а коли учасникам заздалегідь повідомляли про те, який з продуктів штучний, результати виявилися протилежними.
Вину присвячена цікава стаття Деніела Цвердлінґа, в якій він розповідає, наскільки посуд впливає на наше сприйняття і смак напою. Наукові дослідження показали, що при випробуваннях наосліп середньостатистичні споживачі не відчувають різниці між вином у звичайних і спеціальних винних келихах.