Daniel Zwerdling. «Shattered myths». Gourmet Magazine. Серпень 2004.
http://www.gourmet.com.s3-website-us-east-1.amazonaws.com/magazine/2000s/2004/08/shattered_myths.html
Ненадійний оригінал
Mari Lending, Karin Gundersen. Kopi & originaclass="underline" Inversjoner i opprinnelsestenkningens historie (2011). Spartacus.
DonDeLillo. White Noise (1985).
Walter Benjamin. The Work of Art in the Age of Mechanical Reproduction (1935).
Цитата з Бенфілда наведена у книзі Ендрю Поттера.
Те саме відчуття
Відповідно до проведеного в 2009 році дослідження, запах старих книг, який ми відчуваємо, є результатом впливу на органи нюху сотні нестабільних сполук органічних речовин, що виділяються папером. Керівник дослідницької групи Матья Стрліч описав цей запах так:
«Цей трав’яний запах з кислуватим присмаком і нотками ванілі поверх відчуття затхлості в основі, цей неповторний запах є такою ж частиною книги, як і її зміст».
Matija Strlic, Jacob Thomas, Tanja Trafela, Linda Csefalvayova, Irena Kralj Cigic, Jana Kolar, Мау Cassar. «Material Degradomics: On the Smell of Old Books». Anal. Chem. 2009. 81 (20). Рр. 8617-8622.
Про будинок Ваґенбаха я дізнався з книги Ендрю Поттера. Марта Бейлі описує власні враження на своїй інтернет-сторінці:
«An Encounter with Joseph Wagenbach»
https://marthabaillie.ca/?page_id=205
Claire de Wangen. «Legemesarkivene – en museal forstyrrelse». Kulturhistorisk museum, осінь 2011 року.
Nicolas Bourriaud. Relasjonell estetikk (2007). Рах forlag.
Lyn Gardner. «How intimate theatre won our hearts». The Guardian. 11 серпня 2009.
https://www.theguardian.com/culture/2009/aug/11/intimate-theatre-edinburgh
Театр одного актора і одного глядача – не єдина форма мистецтва, яка, незважаючи на удавання, грає на наших почуттях. Абсолютно те саме стосується й мильних опер і романів. Однак їх особливість – це ефект ніби-справжності.
Побувавши на виставі «Internal», критик і журналіст Метт Труман написав обурений відгук, після чого отримав особистий лист від одного з акторів, в якому той просив вибачення. Однак було не надто зрозуміло, чи лист написано щиро, чи він був частиною акторської гри.
https://matttrueman.co.uk/2009/09/going-back-inside-internal-revisited.html
Сценічне життя
Bram Stoker. Famous impostors (1910). Cosimo Classics.
«The Identity of the Prince of Modena». The Delmarvia Star. 21 грудня 1924.
Mark Seal. The Man in the Rockefeller Suit: The Astonishing Rise and Spectacular Fall of а Serial Impostor (2012). Plume.
Курси «Minding Manners» я відвідав 13 червня 2013 року. Перед цим я зв’язався з декількома подібними курсами у Великій Британії, зокрема зі школою під назвою «Секрети вищого світу» (High Society Secrets). Саме ця назва була зазначена першою в результатах пошуку, коли я вирішив знайти в інтернеті місце, де мене навчать елегантно ходити. Після тривалої переписки, в якій я щосили намагався представити мій проект в кращому світлі, я отримав мейл з вибаченнями. Адміністрація курсів не погодилася прийняти мене, написавши: «На жаль, наш PR-відділ не вважає за потрібне долучитися до вашого проекту. Просимо прийняти наші вибачення, проте ми змушені відмовитися від вашої пропозиції».
Великі сподівання
Pauline Rose Clance & Suzanne Imes. «The Imposter Phenomenon in High Achieving Women: Dynamics and Therapeutic Intervention». Psychotherapy Theory, Research and Practice. Vol. 15, № 3. Осінь 1978.
Leigh Buchanan. «The Impostor Syndrome». Inc. 2006. Сент.
https://www.inc.com/magazine/20060901/handson-leadership.html
Lionel Trilling. Sincerity and Authenticity (1972). Harvard University Press.
Alan Macfarlane. The Invention of the Modern World 6. Spring-Summer Serial 2012. Chapter 6: Caste and class. Fortnightly Review.
http://fortnightlyreview.co.uk/2012/06/invention-6/
Яка іронія / Справжнє «я»
Roy F. Baurneister. «How the Self Became a Problem: А Psychological Review of Historical Research». Journal of Personality and Social Psychology, Vol. 52, № 1. 163-176.
Чимало уваги племіннику Рамо приділяє також Ендрю Поттер в книзі The Authenticity Ноах.
Peter L. Berger. «‘Sincerity’ and ‘Authenticity’ in Modern Society». National Affairs. № 31. Весна 1973.
Гра в галантність
Arthur Conan Doyle. The Sign of the Four (1890).
Richard Sennet. The Fall of Public Man (1974). Knopf (1977).
Robert Louis Stevenson. Dr. Jekyll and Mr. Hyde (1886).
Oscar Wilde. The Picture of Dorian Gray (1890).
Зверніть увагу, що Генрі Воттон – вигадана особа, яка не має ніякого стосунку до відомого дипломата, висловлювання якого наводяться в розділі «Цивілізація».
Jean Paule Sartre. Being and Nothingness (French: L’Être et le néant) (1943).
David Riesman. The Lonely Crowd (1950). Yale University Press (2001).
Richard Yates. Revolutionary Road (1961). Oktober (2010).
Abigail Cheever. Real Phonies: Cultures of Authenticity in Post-World War II America (2010). University of Georgia Press.
Charles Lindholm. Culture and Authenticity (2007). Wiley-Blackwell.
До речі, якщо ми вже заговорили про те, як вікторіанський уклад життя змушував людей приховувати й пригнічувати почуття, непогано згадати про один приклад, про який я прочитав у книзі Тріверса «Безумство дурнів». Гомосексуали, що приховують свою орієнтацію, мають ослаблений імунітет і живуть менше, ніж ті, хто орієнтацію не приховує. Мабуть, так відбувається тому, що постійне приховування основоположних складових особистості вимагає надто великих зусиль.